8.

Він вирвав шнурок із кисета на землі й туго перев'язав ним кривавий обрубок, де колись ріс його шостий палець.

Його рідкісний гриб лежав неподалік неторканим. Він повернув його назад у мішечок.

Земний Король втратив не так багато крові, але для його невеликого тіла це відчувалося цілком гостро.

Від больового шоку в вухах стояв дзвін, а голова тріскалася від болю. Його руки побіліли, а сам він у розпалі дня відчував озноб.

Йому потрібно було йти до Мокуші. Навіть без оплати за гриб йому потрібні були її цілющі навички.

Земний Король підвівся на ноги, і ненадовго в його очах почорніло. Концентрація повернулася, і, опираючись на стіни, він вирушив у напрямку хатини Мокуші, де стара знахарка вже нетерпляче чекала на нього.

Шлях його лежав до сусіднього пагорба, обабіч невеличкого лісового ставка.

Немає сумнівів — Земний Король назавжди закарбував в серці образ своїх кривдників. У нього взагалі була відмінна пам'ять на обличчя. Він помічав і запам'ятовував людей з кривими зубами і людей з рівними; тих, у кого торчали вуха; у кого мо́чки зросталися з обличчям, а у кого висіли важкими краплями. Він знав, у кого з чоловіків була розкішна борода, а у кого рідка; чия шия була короткою, а чия довгою; до кого на вулиці приставав засмаг, а хто червонів як гірське яблуко.

Земний Король особливо міг би впізнати маленьку родимку на обличчі Рачани, прямо на її правому повіці. Він був єдиним, хто щоразу намагався зловити цю родимку поглядом, щоразу, коли Рачана кліпала. Так, у нього була чудова пам'ять на обличчя.

Земний Король зупинився біля водного дзеркала й подивився на своє відбиття.

Своєю цілою рукою він міг пощупати свій ніс, доторкнутися до ока, смикнути себе за вухо чи облизати палець, але замість обличчя на водній поверхні все, що він бачив, — це лише чорна, сліпа пляма, що поглинала світло.

Земний Король ще багато Великих Дощів тому зрозумів, що він єдиний, хто не може побачити власного обличчя, і що найголовніше — воно в нього є і інші його бачать. Однак з невідомої для нього причини він не знав, як сам виглядає.

Звичайно, він здогадувався, що колір його очей такий самий, як і у всіх навколо, — інакше він би виділявся з натовпу, — але він так і не знав, які саме в нього очі.

Увесь цей час його справжнім обличчям була його ліва рука, на якій росло шість пальців замість п'яти. Кожного дня він дивився на цю руку, знаючи, що більше немає нікого такого, як він. Більше немає.

У тому брудному провулку в нього відрізали не просто палець чи вуличне прізвисько. Його позбавили його ідентичності.

Його позбавили його самого.