5.

5.

У глибокій, шумній жаровні, де залите до країв масло не міняли з минулого Великого Дощу, шипіло і червоніло золотисте йоу-тьяо. Одне з них мав отримати Земний Король. Яке саме? Він ще вагався.

Треба було триматися подалі від бушуючої олії, хоча й було видно, що гарячий жир ніяк не шкодить рукам господарки, яку всі звали Маман.

Маман володіла закладом під вивіскою з великим червоним півнем. Зараз тут годили лише йоу-тьяо з парним молоком, але після заходу сонця тут можна було купити льодяник у формі тієї самої гордої птиці, що прикрашала вивіску.

Жирне тісто скручували у тонкий жгут і багаторазово згинали. Коли воно потрапляло в розжарену олію, то поринало в неї, миттєво набухаючи і перетворюючись на пухке, просочене жиром йоу-тьяо.

— А тобі чого, дівчинко? — звернувся до Земного Короля юнак, схожий губами й носом на матір, якій допомагав по кухні.

Кипляча жаровня з тріском виплюнула краплю розпеченого жиру, і Земний Король ледве встиг відстрибнути, уникаючи болючого опіку на животі.

— Яка вона тобі дівчинка! — огризнулася на сина Маман, не відриваючись від роботи. — Це ж той, Шестипалий. Ну що, міський володарю, будеш брати, чи тільки дивитися?

Як і будь-який мешканець дна Міста Праведників, Земний Король знав напам'ять найдорожчий і найдешевший товар у всіх харчевнях і крамничках «Кишки». Під завивання порожніх шлунків вулична шелуха вічно переговорювала, у скільки обійдеться цілий печений гусак у «П'яного Монаха», скільки коштує медовий весільний пиріг із п'ятьма горіхами в пекарні Ішвара, на якому з пагорбів і за скільки можна дістати рідкісне вино з лісових ягід або у скільки обійдеться всюди заборонений бханг.

У «Червоному Півні» Маман не було ні найдорожчого, ні найдешевшого товару, адже й йоу-тьяо, і склянка парного молока, і навіть льодяник у формі півня коштували однаково — одну зелену мушлю.

Земний Король уже й не пам'ятав, коли його рот був настільки вологим. Він ковтнув слину і носом показав на найдовше йоу-тьяо в жаровні. У Місті Праведників пальцем вказували лише на злодіїв та інших відступників моралі.

Кожну мушлю ретельно оцінювали: перевіряли на міцність, на наявність отвору посередині, на колір — чисті білі ніхто не хотів. Ну і, звичайно, важили на долоні.

За його єдину, але бездоганну мушлю Маман вручила Земному Королю йоу-тьяо завдовжки з його плече.

Золотисте тісто тануло на язиці. Кожен шматочок повертав силу втомленим ногам, прояснював голову. Земний Король голосно дихав носом, бо набитий їжею рот не міг вмістити повітря. Він їв швидко, озираючись, боявся, що обід може хтось вихопити, і кілька разів у цій метушні вкусив собі щоку.

Маман було приємно від такого визнання її майстерності, і, не вимагаючи доплати, вона пригостила Земного Короля ще й півсклянки парного молока.

Запивши йоу-тьяо теплим молоком, Земний Король почувався найщасливішою людиною на світі. Адже за Попелястий Тришапочник Мокуша обіцяла списати всі його борги за уроки грамоти та ще й виплатити цілих вісімдесят зелених мушель зверху!

На ці мушлі він міг би їсти тричі на день!

На жаль, апетити й мрії Земного Короля були справді королівськими.

Він ішов униз Кишкою, розглядаючи свій тришапочник, і вже уявляв, як обміняє його на цілого соковитого гусака в «П'яному Монасі».

— Гей, глянь на його руку, — прошипіло біля самого вуха Земного Короля.

— Бачу, бачу, — відозвався другий, грубий голос.

Земний Король міцно стиснув кулак і кинувся тікати.