4.

4.

Повітря було настільки вологим, що його можна було відчути волоссям.

Земний Король марно пітнів. При такій знущливій, теплій сирості піт не охолоджував тіло, а бездумно витрачав його вологу.

У компанії з голодним шлунком він йшов по витоптаній, але вузенькій стежці, тому трава щоразу торкалася його ніг, викликаючи легке, мимовільне лоскотання.

Скоро до нудіжного ринання шлунка приєднався спів цикад, і Земний Король вже не лише тілом, але й духом покинув жахаючу тишу Чорного Лісу. Він повертався до Міста.

Час від часу його око чіплялося за квіти, що росли вздовж стежки, і найкрасивіші, на його погляд, він збирав собі в кисет.

«Завжди роби трохи більше, ніж від тебе вимагають.»

Підслухав якось Земний Король і подумки сподівався, що Мокуша заплатить йому зверху, якщо вважатиме зібрані ним квіти корисними.

Нарешті, з-за пагорба вийшло місто. Місто без стін і меж. Місто, розкидане по десяткам пухнастих, лисих, а інколи й цілком голих пагорбів.

На кудлатих пагорбах росли фруктові сади, що годували і годують мешканців міста та місцевих мангових папуг. На голих, або як їх ще звали, «плачучих пагорбах» хоронили урни з прахом. На лисих же пагорбах уживалися висічені в скелях сірі будинки разом із витинястими деревами.

У Місті Праведників було ще безліч височин зі своїми самобутніми призначеннями, але справжня, велика гра відбувалася на вулицях у долинах, за якими всі ці пагорби невтомно спостерігали.

«Кишка», або ж рідна Земному Королю вулиця, ніколи не знала спокою. Він проштовхувався між горожанами, міцно стискуючи в руці свій мішечок.

Упаси, Святий Ігуане, гриб і зелену мушлю всередині.

На вулиці так само тіснилися безпритульні собаки, корови й коти. В останніх завжди був обрубаний хвіст.

Місцеві вірили, що перчений суп з кошачого хвоста лікує лихоманку у дітей, тоді як та сама Мокуша говорила Земному Королю, що це неправда, а калічити кошенят — це чистої води невігластво, і такі батьки не гідні дитини.

Земний Король знав майже кожну крамничку вздовж Кишки. Знав місця, де в казанах з червоним чаєм варять курячі яйця. Знав, де на широких столах ліплять картопляні котлети, а де торгують смаженими кокосами, у зборі яких допомагали дресировані макаки. По густих хмарах пару він розумів, у якому напрямку дозріли парові булочки та рисові пироги, а по шуму шиплячої олії знав, де в жаровнях готують запашне йоу-тьяо.

Звичайно, у центрі «Кишки» ріс вівтар з пожертвами Праведному Сливу, де всі ці перелічені ласощі та багато, багато іншого їстівного лежало просто під відкритим небом. Однак, будь Земний Король навіть у рази голоднішим, ніж зараз, йому все одно не вистачило б сміливості взяти й крихти, на які дивилася похмура статуетка Праведного Слива.

Земний Король вже бачив людей, що обідали частуваннями з вівтаря Татуйованого Святого, і щоразу це для них погано закінчувалося.

Він дістав із мішечка свою зелену мушлю і, розглядаючи її, задумався: що ж йому таке купити поїсти?

Земного Короля штовхнули ззаду.

— Глянь-но, де встала! Тут же прохід!

З виду це був городовий адхікарі. Його видавали густі вуса на тлі виголеного підборіддя та шиї.

— Чого вліпилася, мов намальована? — продовжив городовий. — Чи не бачиш — народ іде! Заважаєш! Забирайся на узбіччя, поки візок не переїхав твої ноги.