2.

2.

Кора вогнедерева була до непристойності гіркою і різала язика. Шлунок корчився від болю.

Цей піст не був добровільним. Хоч Земний Король і жив на пагорбах Міста Праведників, голодувати майже дві доби поспіль — не його рішення.

Усередині Чорного Лісу не було ні равликів, ні жуків, ні навіть хробаків. І це спостереження заспокоювало Земного Короля, адже він не хотів опускатися до тих, кого на вулицях зневажливо звали «глистоїдами». Навіть якщо ніхто його не побачить, його може видати смердюче дихання. У всякому разі Земний Король чув цей сморід від глистоїдів і не хотів його переймати, навіть попри невгамовний голод.

Кроки його були млявими. Він шарпав ногами, ступаючи в підніжній попіл, залишаючи позаду борозенку. Цей слід був його єдиним шансом не загубитися в настільки темному місці.

Чорний Ліс горів часто, і дим, що піднімався над ним, теж був густо-чорним. Якби пожежа спалахнула просто зараз, Земний Король і не сподівався, що хтось прийде йому на допомогу.

«Щоб отримувати те, що не можуть інші, тобі потрібно опинятися в місцях, де інші не можуть.»

«Або не хочуть.»

Він не запам'ятав дослівно підслухану вуличну мудрість, але суть її розумів. Тому і не міг покинути Чорний Ліс, поки не знайде заповітного гриба. Знайди він попелястий тришапочник, то зміг би не тільки покрити всі борги перед Мокушою, але й отримати чималу додачу. Стара обіцяла стримати слово.

Гриб був настільки рідкісним, що навіть у особистих томах Мокуші не знайшлося б сторінки з його зображенням. На щастя, Чорний Ліс не кишів різноманіттям життя, і Земний Король був упевнений, що будь-який гриб із трьома шапками йому прекрасно підійде.

Поки він бродив між деревами, оглядаючи кожну калюжу світла на предмет гриба, голодний спазм у животі нагадав йому перекази про Святого Ігуана. Про те, як колись давно на пагорби Праведників забрів найтовстіший із усіх Святих.

За день до його прибуття на місто почала падати солодка крупа, яку мешканці збирали в долоні й ліпили з неї коржи. Вода в струмках перетворилася на кукурудзяну патоку. І звичайно ж, коли Ігуан дійшов до міста, то не забув принести й свій бездонний мішок. З мішка він щедро сипав медовими стільниками, цитрусовими пирогами, сушеними фруктами, горіховим лукумом і карамельками.

За переказами, Святий Ігуан не обділяв ласощами ні глистоїдів, ні навіть тих, кого на вулицях насмішливо звали золотарями.

Він не промовляв проповідей на вершинах пагорбів, нікого не кривдив і нічого не звелів. Єдине, що він сказав перед раптовим від'їздом із міста, — не жаліти його дари, а наїдатися досхочу сьогодні. Ті ж, хто його не послухав, наступного дня знайшли у своїх домівних вазах купи личинок фруктової мухи.

Знайди Земний Король цей проклятий тришапочник, він би зараз обміняв його на можливість скуштувати хоч щось із мішка Святого Ігуана.