1. Початок міні-арки "Ціни"

1.

Гіркий запах всюдисущої жарини.

Земний Король провів язиком по верхній губі й відчув смак солі й заліза. Слід від краплі крові, що зійшла з його ніздрі, давно висох. Провівши язиком по нижній, він увіткнувся у висушену вітром тріщину. Усе це — і кров, і біль — було гідною платою за артефакт, стиснутий у його лівій долоні.

Шість пальців його лівої руки, занімілих і вологих від поту, відмовлялися розгинатися за командою розуму, і він взявся по черзі розправляти їх іншою рукою. Між ударами серця йому причулося, що долоня могла бути пустою, але, розігнувши ще один палець, Земний Король із полегшенням зітхнув.

Вона все ще була там.

Така маленька, малахітового кольору, за формою нагадує велике кавове зерно. Надзвичайно тверда, з гладкою спинкою і крихітним, ледве помітним отвором посередині. Земний Король ніколи не бачив моря, і навіть маленька частка його здавалася дивом.

Лежача на долоні зелена мушля була оточена з одного боку пожовтілими мозолями біля основи пальців, а з другого — білими півмісяцями, що залишилися після того, як нігті вгризлися в плоть. Своєю зубчастою посмішкою порожня мушля дивилася на нього, а той тепло посміхався їй у відповідь. Провулки Міста Праведників кишіли покидьками, готовими скалічити за таку знахідку.

Однак зараз він був за містом і точно наодинці.

Ранкове світло ледве пробивалося крізь жадібні гілки вогнедерев навколо. У Чорному Лісі не могло рости нічого, крім них самих. Тут не гніздилися птахи, тварини не рили нор. Причиною тому була кора, що росла на цих проклятих рослинах — тонка, що легко відлущувалася від стовбура і ще легше спалахувала.

Він стояв по щиколотку в сажі. Слід, яким він прийшов у це місце, було нескладно помітити. Правда, знайдеться не так багато дурнів, що ризикнули б піти за ним у Чорний Ліс. Під його п'ятами лежала міріада сплячих язиків полум'я, яким дай лише іскру, і вони поглинуть усе видиме в окрузі.

У всьому світі було лише одне місце з беззаперечним переможцем — Чорний Ліс, що належав вогнедереву і нікому більше.

Так думали всі мешканці пагорбів. Майже всі.

Стара Мокуша вірила, що в місцях, де гілки вогнедерева ще намертво не зцепилися одна з одною і промені світла прогрівають землю, є шанс виявити до болі вибагливий гриб під назвою Попелястий тришапочник.

За цей рідкісний, і, за словами Мокуші, надзвичайно примхливий гриб, та щедро винагородить Земного Короля. ...залишилося лише знайти його до того, як лежача повсюду кора вогнедерева перетвориться на жаровню завдовжки з обрій.