Мурзик

«Останні навчальні дні, залишилось зовсім трохи, і нарешті дітлахи зможуть піти на зимові канікули. На вулицях вже відчувався новорічний настрій, купа снігу, прикрашені різні магазини та заклади, а поруч з ними стоять красиві ялинки. Сьогодні малечу відпустили раніше, на честь Різдва, тож двоє хлопчиків прямували в бік своїх домівок. 
— а що ти будеш робити вдома? — запитав Андрійко у Сашка.
— та поки не знаю, напевно чекатиму мультик, о 16:15 будуть «Супер коти»,  спеціальний різдвяний випуск, до речі!
— фу, як ти їх дивишся? Вони ж бридкі — роздратовано сказав хлопець.
— хто? Мультик чи коти?
— будь-що пов’язане з котами! Коти дивні створіння, постійно подряпини залишають, кусаються, їм їжа лише й потрібна. А от собаки..
— твої собаки нічим не відрізняються від котів. Я тобі більше скажу, нам людям, теж потрібна їжа, так і що тепер, ми дивні створіння?
Між Андрієм та Сашком почалася сварка. Хоч вони й друзі, але їм зовсім не заважало сперечатися одне з одним. Інколи все доходило до бійок, як, наприклад зараз. Сашко раптово присів, менше ніж за хвилину зліпив сніжок та кинув у свого друга. Той не зрозумів, що тільки-но відбулося, а як дійшло, то також зліпив снігову кулю та пішов у контрнаступ.
Довго Андрій та Саша бавились. Це вже давно не було сваркою або чимось більше, лише гра та розваги. Четвертокласники втомились, тож разом впали на сніг та просто сміялись. 
— ти дійсно не зміг відбитися від моїх ударів!
— так, а що я можу зробити, коли ти завдаєш удари постійно? Це взагалі, було не чесною грою, ти шахрай — Андрійко був незадоволеним підсумком бійки, хотів взяти реванш, але розумів, що сил нема.
— мені здається, Андрію, що шахрай тут тільки ти.
— в якому це місці я шахрай?
— ти хочеш виставити мене не чесним гравцем, хоча це брехня.
— так, ти дійсно не чесно грав! Просто я..
— ой все, ти мене задрав з цими виправданнями. — сказав Сашко, після чого замовк.
Так хлопці пролежали в мовчанці десь декілька хвилин, до тих пір, поки Андрій не звернувся до свого друга.
— а от, якщо в тебе була б можливість завести кота, як ти б його назвав?
Сашко не очікував таких запитань, тому йому знадобився певний час, щоб відповісти.
— ну, навіть не знаю, можливо Мурзик.
— але ж це банальне ім’я. Тим паче ти його нормально вимовити не можеш.
— ну і що? Головне, щоб котик був улюбленим, все інше не важливо. І те, що я не вимовляю букву р, не моя провина! А ти як назвеш свого цуцика?
— Арчі, вважаю це гарне ім’я для коргі.
— можливо, не розбираюсь в цьому.
Хлопці знов замовкли. Здається, їм дуже добре в такій компанії. Тільки щось вже достатньо темно, почали працювати вуличні ліхтарі. 
— зачекай, а котра година? — перелякано раптом спитав Сашко, дістаючи свій телефон. — йой, та вже без 15 хвилин 16! Я ж додому не встигну повернутись до того, як розпочнеться мультик, так ще й мама скоро прийде, а я буду увесь мокрий... Ходімо швидше додому! 
Обидва хлопці встали та побігли додому. На щастя, вони жили в сусідніх під’їздах, тому ще деякий час вони могли побалакати. »
Пройшло понад 15 років, а я досі пам’ятаю цей день як вчорашній. Приємні спогади, шкода, що не повернути той час. Дивно розуміти те, що я давно вже не малеча, яка бавиться після школи та хвилюється, щоб вчасно повернутись додому, бо тоді пропустиш улюблений мультик. Цікаво згадувати себе маленького та порівнювати із теперішнім. Раніше все було якось по іншому, взяти ту ж зиму: зараз вона вже не така сніжна, досить тепла, більше не приносить стільки радощів, надій, мрій. Раніше я не любив котів, вважав їх досить лицемірними, бридкими. Але зараз напроти мене сидить кіт, Мурзик. Банальне ім’я, я знаю. Не важливо яке ім’я, головне, щоб котик був улюбленим. Ти ж так казав, Сашко? За 17 років свого життя і не знайти змоги завести кота, як прикро... 
Якщо ти був би жив, чи назвав би так свого кота?