Глава 10. Брудне золото та шепіт фоліантів

Олівія

Я зачиняю двері нашої кімнати на засув і знесилено притуляюся до них спиною. Серце нарешті заспокоюється, виходячи з того божевільного ритму, який нав’язав йому ректор.

— Олі! Ти жива! — Лола підскакує з ліжка, ледь не перекинувши каганця. — Я вже думала, що він висмоктав твою душу прямо там, за кафедрою. Що він хотів? Чому ти так довго?

Я дивлюся на подругу, і на мить мені хочеться все розповісти. Про істинність, про серцебиття, про те, як ректор Себастіан — мрія половини жіночого населення королівства — назвав мене «помилкою природи». Але я лише втомлено махаю рукою.

— Просто вичитував за неуважність. Сказав, що я ганьблю факультет. Нічого нового, Лоло. Ти краще скажи… як усе пройшло? Ти бачилася з Персівалем?

Лола миттєво змінюється в обличчі. Вона підходить до вікна, перевіряє, чи щільно засунуті штори, і витягає з-за пазухи невеликий шкіряний капшук. Важкий. Він приємно, але водночас огидно дзенькає, коли вона кладе його на стіл.

— Все владнала. Борг віддала. Оце — твоя частка. Тут вистачить і на нові підручники, і на теплу мантію, і навіть на ті дорогі чорнила з порошком сапфіра, про які ти мріяла.

Я дивлюся на капшук, і мені здається, що він пахне не сріблом, а підземеллями та страхом. Крадене. Ми продали майно Академії, щоб вижити. Гіркота підступає до горла, але я простягаю руку і ховаю гроші в ящик столу. Гроші потрібні. Без них я вилечу звідси швидше, ніж Тіан встигне придумати своє чергове закляття.

— Більше ніяких крадіжок, Лоло. Дай мені слово, — мій голос звучить твердо.

— Обіцяю, Олі. Тепер ми чисті.

Лола лягає спати, а я сідаю біля вікна. Але спокій не приходить. Світ навколо продовжує кричати.

— «Дивись, яка вона бліда. Може, дамо їй шматочок вчорашнього сухаря?» — шепочуться миші під плінтусом.

— «Не чіпай її, вона пахне магією і невдачами», — відповідає інша.

Я закриваю голову подушкою, але голоси не зникають. Есенція всередині мене — це не дарунок, це паразит. Якщо ректор так завзято шукає спосіб розірвати зв’язок істинних пар, то має бути спосіб і «вимкнути» цей звіриний радіоканал у моїй голові. Якщо я зможу позбутися дару, можливо, золото в моїх очах згасне, і Тіан ніколи не дізнається правди.

Я чекаю, поки Лола почне міцно сопіти, накидаю стару шаль і вислизаю в коридор. Шлях до бібліотеки я знаю напам’ять, а мій новий радар серцебиття допомагає оминати патрулі.

Нічна бібліотека — це ліс із паперу та пилу. Я запалюю маленький вогник на кінчику пальця і починаю блукати між полицями з написом «Аномальна метаморфоза».

— Так... «Вплив зілля на когнітивні функції»... не те. «Мутації аури»... можливо.

Я так захоплююся пошуком, що не помічаю, як тіні навколо мене починають згущуватися. Раптом зверху, прямо з полиці з фоліантами про стародавніх грифонів, на мене приземляється щось важке і тепле.

— Ой! — я ледь не впускаю вогник.

На моєму плечі зручно вмощується Тіра. Вона виглядає надзвичайно задоволеною, а її вуса лоскочуть мені вухо.

— «Шукаєш спосіб стати знову звичайною і нудною?» — її голос у моїй голові звучить чисто і насмішкувато. — «Даремна праця, мишко. Те, що потрапило в кров, тепер частина твоєї душі. Краще пошукай розділ про те, як приручити ректорів. Це тобі знадобиться швидше, ніж ти думаєш».

Я завмираю, притискаючи книгу до грудей.

— Тіро, що ти тут робиш? Якщо Себастіан побачить, що ти зі мною...

— «Мій господар зараз намагається переконати себе, що він не хоче тебе поцілувати», — кішка ліниво позіхає, демонструючи гострі ікла. — «Він так заглибився в читання, що не помітив, як я вийшла на прогулянку. До речі, у тій книжці на третій полиці знизу є рецепт зілля, що приховує ауру. Це не вимкне голоси, але допоможе тобі не світитися перед ним, як новорічна ялинка».

Я дивлюся на кішку з підозрою.

— Чому ти мені допомагаєш?

Тіра мружиться і починає вмиватися, ігноруючи моє питання.

— «Бо мені набридло дивитися на його кисле обличчя. І тому, що ти єдина, хто здогадався, що я люблю ялівцевий окіст, а не ті огидні дієтичні паштети, які він мені купує».

Я зітхаю і тягнуся до вказаної полиці. Можливо, ця кішка — моя єдина справжня спільниця в цьому замку.