Глава 8. Майстер-клас із руйнування зв’язків

Олівія

Аудиторія порожніє за лічені секунди. Навіть Лола, кинувши на мене співчутливий погляд, зникає за дверима, шепочучи коротку молитву за мою грішну душу. Я залишаюся наодинці з Себастіаном і декількома мухами на стелі, які, до речі, дуже голосно обговорюють, чи варто їм сідати на ректорську мантію.

— Підійдіть ближче, адептко Олівіє, — не піднімаючи очей від пергаментів, каже він.

Я повільно, наче на ешафот, підходжу до його столу. Мої пальці затерпли, а золото в очах, здається, пульсує так сильно, що його чути. Ось воно. Зараз він скаже: «Я знаю, що ти випила Есенцію». Зараз він викличе інквізиторів.

— Я знаю, чому ви були неуважні на лекції, — кидає він, нарешті піднімаючи на мене погляд.

У мене перехоплює подих. Світ навколо починає повільно сіріти. «Він знає. Все, Олі, суши сухарі, якщо миші в камері їх не з’їдять раніше за тебе».

— Ви це відчули, чи не так? — продовжує він, підводячись. Він обходить стіл, і його присутність знову починає тиснути на мої легені. — Те, що сталося в кабінеті.

— Ви... ви про що саме? — заїкаюся я, намагаючись не дивитися на його губи, які в цю мить здаються занадто виразними.

— Не вдавайте наївність. Зв’язок, — він робить крок до мене, і я мимоволі впираюся спиною в першу парту. — Те аномальне серцебиття. Ви відчули, як ваш ритм підлаштувався під мій. Це те, що відволікало вас від лекції. Це те, що ви намагалися заглушити, роздивляючись сову на підвіконні.

Я кліпаю очима. В шоці — це м'яко сказано. Я дивлюся на нього, як на інопланетянина. Зв’язок? Серцебиття? Тільки зараз, у цій тиші, до мене доходить: а й справді. Мій пульс знову б’ється в унісон з його кроками. Тук-тук. Тук-тук. Але я настільки була зайнята балакучою совою, вкраденим окостом та інквізицією, що просто... не звернула на це уваги. У мене тут тюрма на горизонті маячить, яке там серцебиття!

— А-а... так, — видавлюю я з себе, розуміючи, що це найкраща легенда в моєму житті. — Так, це було... дуже несподівано. Страшенно відволікає.

— Це помилка, Олівіє, — він вимовляє моє ім’я так, ніби це якась хвороба. — Стародавній магічний збій. Те, що в казках називають «істинною парою», насправді є лише енергетичним резонансом. І він абсолютно недоречний. Я не планую пов’язувати своє життя з адепткою, яка не може відрізнити спіраль Корвуса від звичайного вихору.

Я ледь стримуюся, щоб не образитися. Але полегшення настільки велике, що я готова йому підтакувати.

— Ви абсолютно праві, пане ректоре! Це жахлива помилка! — вигукую я, можливо, занадто радісно. Його брови ледь помітно здригаються. — Це просто... ну, знаєте, магія іноді жартує.

— Я радий, що ми порозумілися, — він знову стає холодним, як лід. — Я знайду спосіб, як цей зв’язок зруйнувати. У моїй бібліотеці достатньо фоліантів, щоб виправити цей недогляд природи. А до того часу — ви будете мовчати. Жодної душі. Жодного слова вашій подрузі Лолі чи ще комусь. Поводьтеся тихо, не привертайте уваги і, головне, тримайтеся від мене якомога далі. Ми не повинні провокувати резонанс.

— О, так! Подалі — це моє улюблене місце! — я вже починаю задкувати до дверей. — Буду тихішою за мишу. Я навіть на ваші лекції можу не ходити, якщо це допоможе!

— Ходити будете, — відрізає він. — Але на останню парту. І не дивіться на мене.

— Зрозуміла! Очі в підлогу, три милі дистанції! Дякую, пане ректоре! До побачення! Була рада... тобто, ні, не була! Всього найкращого!

Я розвертаюся і вилітаю з аудиторії так швидко, ніби за мною женеться зграя вогнедишних драконів. Тільки опинившись за два коридори, я зупиняюся, щоб вдихнути повітря.

«Він думає, що це просто зв’язок пар! Він не помітив Есенцію! Жива! Я жива!» — серце калатає від радості, і мені байдуже, що десь у вежі ректора воно відлунює в грудях Себастіана таким самим ритмом. Головне — він сам хоче мене позбутися. Кращого розкладу я й уявити не могла.

— «Гей, золотоока, чого так несешся? Там на кухні якраз пироги виймають», — ліниво мурчить мені вслід рудий кіт, що гріється на сходах.

— Сьогодні я куплю тобі цілий пиріг, котику! — сміюся я, біжачи до гуртожитку. — Сьогодні я найщасливіша «помилка природи» у цій Академії!