Глава 4. Ціна порятунку — вершки

Олівія

Черга до Дзеркала Істини рухалася з болісною повільністю, нагадуючи мені похоронну процесію, де головною покійною мала стати моя репутація. Кожен крок адептів відгукувався в моїй голові важким ударом молота. Маркус, якого Тіра так майстерно й безжально «підставила», стояв перед величезним магічним склом в оточенні двох похмурих охоронців. Його обличчя набрякло і набуло відтінку стиглого баклажана — суміш сорому та безсилої люті.

Дзеркало Істини не було звичайним склом. Це був стародавній артефакт у масивній рамі з кістки дракона, поверхня якого не відбивала світло, а затягувала його всередину, наче вир. Коли Маркус опинився перед ним, сріблясте марево всередині рами здригнулося.

— Подивіться на це, — процідив Себастіан.

Його голос був наче шліфований граніт — холодний і позбавлений будь-яких ознак співчуття. Він вказав довгим, тонким пальцем на поверхню артефакту. Замість відображення переляканого хлопця, Дзеркало почало транслювати його «подвиги», витягуючи їх прямо з підсвідомості. Кадри змінювалися швидко: ось Маркус у сутінках перелазить через паркан саду декана з пазухою, повною яблук; ось він із хитрою посмішкою підмішує мутну рідину в чай старости курсу; а ось — приховує той самий смердючий заборонений тютюн у подвійному дні своєї сумки.

Площею прокотився стриманий смішок, але Тіан навіть не ворухнув бровою. Його фігура здавалася висіченою з темряви, а погляд залишався невідворотним.

— Дрібний злодій, — констатував ректор, і в його словах прозвучала така гидливість, що Маркус мимоволі зщулився. — Але не той, кого я шукаю. Тютюн — це провина інквізиції, а не моя проблема. Продовжуємо. Всі адепти пройдуть через перевірку. Жодних винятків.

Моє серце, яке на коротку мить почало повертатися до нормального ритму, знову впало кудись у район підборів. Кожен новий адепт перед дзеркалом наближав мій крах. Черга невблаганно просувалася. Переді мною лишалося всього десятеро людей — десять маленьких кроків до прірви. Я відчувала, як гаряча крапля поту повільно стікає по хребту, лоскочучи шкіру, і мені здавалося, що це сама магія есенції роз’їдає мою ілюзорну вуаль. Якщо Дзеркало торкнеться моєї аури, воно не просто покаже крадіжку — воно вибухне золотим сяйвом.

«Тіро...» — подумки прошепотіла я, заплющуючи очі так міцно, що під повіками затанцювали плями. — «Будь ласка. Ти ж бачиш, що відбувається. Якщо я підійду до того скла, золото в моїх очах спалахне так, що засліпить всю Академію. Допоможи мені, пухнаста бестіє!»

Кішка, яка до цього моменту сиділа біля ніг Тіана з виглядом абсолютної байдужості, раптом припинила вилизувати лапу. Вона повільно повернула голову в мій бік. Її бурштинові очі здавалися двома колодязями зі стародавньою мудрістю.

«Ти хоч розумієш, людська адептко, на які принизливі жертви я йду заради твого блідого обличчя?» — почувся в моїй голові втомлений, майже театральний зітх. — «Це буде вкрай негідно мого статусу. Однією банкою вершків ти тепер точно не відбудешся. Готуй щонайменше відро. І найкращу шинку з королівської комори, не менше!»

«Я все віддам! Я сама стану твоєю служницею, тільки зроби що-небудь!» — я була готова пообіцяти навіть власну душу, аби лише не зустрітися з поглядом ректора після викриття.

Тіра раптом хрипко, надривно нявкнула — цей звук був настільки гучним і неприродним для маленької кішки, що навіть птахи, які мирно дрімали на шпилях веж, з криком злетіли в небо. Себастіан миттєво обернувся, його плащ зметнувся навколо ніг.

— Тіро? Що з тобою? — у його голосі вперше за весь ранок прорізалася жива емоція — тривога.

Кішка почала хитатися, наче по ній вдарили невидимим закляттям. Її тіло здригнулося в конвульсії, очі закотилися, показуючи білки, а пухнастий хвіст безсило впав на каміння. Вона зробила крок вперед, похитнулася і, видавши тихий, жахливий звук, схожий на останній подих, завалилася на бік. Її лапи витягнулися, а тіло обм’якло. Вона виглядала не просто хворою — вона виглядала як маленьке руде тіло, з якого щойно вилетіло життя.

— Тіро! — крик Тіана розірвав ранкову тишу площі.

Я ніколи не думала, що цей крижаний, застебнутий на всі ґудзики чоловік здатний на такий прояв почуттів. Він буквально впав на коліна перед нею, ігноруючи чергу адептів, священне Дзеркало Істини та власну велич. Його руки, зазвичай такі впевнені, холодні й жорсткі, тепер помітно тремтіли, коли він обережно підхоплював руде тільце.

— Вона не дихає... Вона зовсім холодна! — вигукнув він до Директора, і в його зазвичай сталевих очах промайнув справжній, дикий жах. — Перевірку припинено! Всім повернутися до корпусів! Негайно! Розійшлися!

Він притиснув кішку до своїх грудей, майже ховаючи її в складках своєї дорогої шовкової мантії, наче намагаючись зігріти її власним теплом. Тіан підхопився і кинувся в бік цілительського крила з такою швидкістю, що його мантія затріпотіла на вітрі, нагадуючи крила величезного пораненого кажана.

Площа миттєво вибухнула сотнями голосів. Адепти, відчувши раптову свободу, почали розходитися, радіючи несподіваному порятунку від перевірки. Я ж продовжувала стояти на місці, відчуваючи, як мої коліна перетворюються на некерований кисіль. Дихання перехоплювало від усвідомлення того, наскільки близько я була до краю.

«Олівіє...» — раптом почулося в моїй голові слабке, але напрочуд задоволене й вібруюче мурликання. — «Тепер іди і шукай шинку, мишко. Я буду дуже, дуже голодною, коли "дивом" одужаю в його кабінеті».

Я ледь не розсміялася вголос — істерично, від дикої суміші полегшення та жаху. Ця кішка була не просто розумною твариною. Вона була маніпулятором вищого рівня, здатним грати на почуттях наймогутнішого мага Академії як на скрипці. І тепер я була її боржницею, пов’язаною з нею золотою ниткою забороненої магії.

— Олі, ти бачила? — Лола, яка вже встигла трохи оговтатися, міцно схопила мене за лікоть, її очі горіли фанатичним вогнем. — Тіра захворіла прямо перед тобою! Це знак, Олі! Самі стародавні боги на нашому боці! Це ж треба, таке везіння!