Глава 1

Середина осені не балувала сонячними днями. Різнокольорове листя ще трималось за гілки, намагаючись радувати мешканців містечка своїми барвами. В небі постійно висіли важкі хмари темно сірого кольору. Через те складалось відчуття що воно ось-ось розірветься грозою або снігом. 

Будинок Мурелі був тихим. Тільки з кухні йшли звуки готування. Це бабуся Айстра встала раніше за всіх, щоб приготувати сніданок. Вона любила коли вся сім’я збиралась за столом. Під час сніданку найбільша ймовірність зібрати всіх.

Одну за одною вона виставляла на стіл тарілки з гарячими вафлями. На блюдечках стояли різноманітні доданки. Бо кожний з них любив щось своє. 

Першим увійшов до кімнати її син, Мак. Він мав пригнічений вигляд. Розтріпане волосся солом’яного кольору, борода яку вже давно варто було підстригти. Зелені очі як у неї. Зараз вони були сповнені сумом і тривогою. Чоловік повісив на спинку стільця піджак і підтягнув до себе тарілку. На кожний звук телефон він різко реагував, негайно переглядаючи повідомлення. 

Айстра поставила останню тарілку й сіла навпроти сина. 

— Нам треба поговорити.

— І тобі доброго ранку, мамо.

— Сьогодні день народження Гіацинта. Ти можеш ігнорувати цей факт.

— І що ти пропонуєш ? Закатити вечірку? 

— Так! Дітям треба розвіятись.

— А ти не вважаєш некоректним влаштування свята в той час, коли їх мати зникла?

Айстра важко видихнула. 

— Все ще жодних звісток? 

— Ні від поліції. Ні від знайомих. 

— Я ж не пропоную запросити двісті гостей. Тісним сімейним колом. Крім нас будуть лише твої сестри з чоловіками. Може ще пару друзі яких захоче запросити Гіацинт.

— Якщо хочеш роби. Я в цьому брати участь не збираюсь.

Чоловік сказав це доволі голосно з погано прихованою агресією що звісно засмутило Айстру. Це відобразилось на її обличчі й вона встала з за столу.

—  Ну вибач мамо, що не розділяю твоїх міркувань. Вибач що думки зайняти тим, щоб зберегти той спадок, який ви з Грімом мені залишили. Ресторан переживає не найкращі часи. Я маю бути там. 

—Ти маєш бути поруч з сином! 

Мак різко встав і накинув піджак на плечі. 

— Для чого вкладатись, якщо немає жодної віддачі.

В цей самий час в кухню зайшли старші діти, серед яких і був Гіацинт. Почувши слова батька він стиснув кулаки так що кісточки його пальців побілили. 

— Я пішов. Можливо буду ввечорі. 

Мак штовхнув стільця і різкими кроками пішов на вихід. 

Айстра зі співчуттям дивилась на онуків. Вона корила себе за те що, мабуть, щось проґавила у вихованні єдиного сина. 

— “ Так не можна, так не можна, “ — повторювала вона про себе. В голос же сказала, з усмішкою на яку була спроможна.

— Сідайте хлопці. Снідайте, а то запізнитесь до школи. 

Вона нервуючи поправила своє коротке сиве волосся і відвернулась до раковини, щоб не було видно її смутку. 

Дуже скоро по сходах зверху знову затупотіли. Це бігли на сніданок менші онуки. Ірис був старшим за Лілею, але не достатньо щоб його в компанію брали Нарцис з Гіацинтом. Спочатку він дуже ображався, коли підросла сестра, знайшов у ній компаньйона у іграх. Через велику любов до читання Ірис зіпсував собі трохи зір, тому змушений був носити окуляри. Він постійно поправляв свій рудий чубчик який спадав вперед. На противагу до братів він мав яскраво зелені бабусині очі.  Такі ж мала і Лілія.  Вона влетіла слідом за ним. 

— Так нечесно! Ти ледве не зіштовхнув мене зі сходів. 

Рудоволосе, кучеряве дівча років тринадцяти штовхнула брата.  Вона була найменшою з усіх і найбільше схожою на матір. Худорлява з войовничим характером. Інколи вона була схожа на малого вогняного демона. Її щічки обціловані ластовинням були підняті в щирій усмішці аж поки не відчули важку атмосферу в кімнаті. 

— Та всядьтесь вже, руді. 

Айстра нарешті закінчила з посудом і повернулась до столу. 

— Я хочу з вами поговорити. Як всі пам’ятаєте у нас сьогодні свято. Так що не затримуйтесь ніде після школи. 

— Добре бабусю. 

— От молодці. А тепер їжте і мерщій до школи. 

Вона лагідно посміхнулась оглядаючи кожного зі своїх онуків.

В школі справи були не кращі. Гіацинт і Нарцис ходили в одну школу, але попали в різні класи. Тому як тільки їхні ноги переступили периметр школи вони розійшлись в протилежні боки. На подвір’ї Нарциса вже з самого ранку очікували його друзі. Конрад і Саймон обступили його майже заважаючи пройти в будівлю. 

— Що вчора було? Чому ти так різко побіг до дому? 

— Щось трапилось з батьком? 

— Ні, з ним все добре. Нам треба було дещо обговорити всією сім’єю.

— Що? 

— Ти так побіг що ми подумали хтось в лікарню потрапив. 

— Ні, але це сімейна справа. Я б не хотів про це говорити. Принаймні зараз. 

— Ну добре. 

Саймон поплескав друга по плечу і вони втрьох зайшли в школу. На уроках Нарцис був неуважний. Його думки постійно були зайняті минулим вечором. 

Замкнена кімната. Були присутні усі окрім Лілії. Батько наполіг, щоб навіть Ірис був. Тягуче важке мовчання. Всі пригнічені. В бабусі Айстри сльози на очах. Батько двічі намагався щось сказати, але не виходило. Слова неначе каміння застрягали в його горлі. Лише на третій раз його голос прорвав блокаду. Він не був на себе схожий. 

— Ваша мама зникла. Ми з бабусею подали заяву до поліції. 

Зловісна  тиша знову зависла в кімнаті даючи змогу прийняти  інформацію.

— Також ми з нею вирішила оголосити вам, що якщо і зі мною щось трапиться, то головою сім’ї стане Нарцис. Він успадкує всі активи, половину з яких потім розділить між вами й Лілією коли вона досягне повноліття. 

Гіацинт знервовано встав. Чим звісно розлютив Мака.

— Сядь, будь ласка. Я ще не договорив.

— Для чого мені сідати? Я краще піду долучусь до пошуків мами. Поліція ж їх вже організувала.