Глава 14

Цієї ночі сни були не просто снами.

Наташа, Поліна, Фаїна — кожна прокинулась у просторі, де перед ними стояли двері. Не реальні. Але дивно знайомі. Їхні руки самі потягнулись до ручок.

«Вибір — це не кінець. Це початок бачити себе справжню.»

Вона проходить через скляну арку. По той бік — світло і голоси. Вона стоїть перед собою — старшою, впевненою, тією, хто веде інших. Вона говорить:

— Я дізналась, що не всі страхи варто долати. Деякі — треба почути.

І в її очах — ті самі мурашки, але вже спокійні. Її версія — лідерка. Вона пише. Вона веде. І вона пам’ятає.

Вона проходить крізь водяну стіну. По той бік — берег і дівчина, яка йде босоніж до хвиль.

— Я навчилась не боятись глибини, — каже версія Поліни. — Бо я — сама вода. Я пам’ятаю те, що всі забули. Але несу це не як тягар, а як дар.

І вона простягає руку. Торкається мушлі. І вода розквітає світлом.

Двері з паперу. Щоденник. Вона відкриває його — і заходить всередину. Там — кімната, повна її бажань. Але вона — не загублена. Вона — та, хто розуміє: мрії — це карти. А вона — капітан.

— Я мусила піти першою, — каже вона. — Бо знала: лише там знайду себе. І тепер — я з вами.

Вони прокидаються одночасно. І розуміють: щось змінилось. Вони все ще ті самі дівчата — але тепер знають, ким можуть стати.

І кожна — носить у собі нову версію. Версію, яка пам’ятає, любить і не боїться більше снів.

Далі буде...