Глава 3

Фаїна вірила, що думки мають силу. Не просто силу – магнетизм. Що якщо щось правильно сформулювати і вписати в зошит із щирим наміром – це збудеться. Тому з 1 червня вона почала вести «щоденник бажань». Кожна сторінка — новий пункт, нове «я хочу». Деякі були звичними — про гарну погоду, гарні фото, цікаві книги. Інші — про сенс життя, людей, знаки. І лише одне бажання вона написала особливою ручкою, яку колись подарувала бабуся:

Хочу зустріти когось, хто відчуває так само, як і я.

Вона не знала, навіщо це написала. Але тієї ночі їй наснився хлопець у сірій сорочці, що сидів під ліхтарем. І дивився в небо, наче в ньому щось шукав. У сні вона підійшла до нього й запитала: — Ти також пишеш? Він кивнув. І показав їй зошит, де було тільки одне слово: "ти".

На третій день липня, коли спека спала після дощу, вона пішла одна до бібліотеки. Не в школу — у стару, ту, що на перетині двох вулиць, де колись ще бабуся брала книжки. Її тягнуло туди, наче в тому місці щось чекало.

І справді чекало.

У тіні дерев, на лавці біля входу, сидів він. Хлопець з того сну. Та сама сіра сорочка. Такий самий погляд угору. Вона зупинилась, як укопана.

— Знаєш, тут колись була альтанка, — сказав він, не повертаючи голови. — Але її знесли. Залишився тільки вітер. — Ти… ти хто? — прошепотіла вона. Він усміхнувся. — Хтось, хто теж шукає.

Він підвівся, тримаючи в руках зошит. І вже за мить зник за рогом. Лише коли вона підійшла ближче, побачила: на лавці лежала записка.

Іноді бажання здійснюються, щойно ти їх відпустиш.

Увечері вона розповіла все Наташі й Поліні. Поліна знизала плечима: — Може, збіг. Може, самонавіювання. Наташа лише мовчки подивилась у небо. Вона вже знала, що в цій історії немає випадковостей.

Ліхтар, як завжди, світився. І біля його підніжжя вони знайшли нову записку:

"Не кожне бажання веде туди, куди ти чекаєш. Але кожне відкриває нові двері."

Фаїна цього разу не здивувалась. Вона відчула: це все частина шляху. Її шляху.

Бажання — це не наказ, А тиха молитва душі. Не все, що хочеш, — твоє, Але все, що твоє, — прийде.

Шукай не відповідь, а голос, Не результат — а знак. І коли він прийде до тебе, Ти впізнаєш його без слів.

Наступної ночі Фаїна знову побачила сон. Тепер хлопець сидів не під ліхтарем, а у кімнаті, повній паперових журавлів. Вони літали над ним, кружляли в повітрі. Він тримав одну з фігурок і сказав:

— Ти написала про мене до того, як я з’явився. Але я вже був. Просто ми ще не співпали у часі.

— Як тебе звати? — запитала вона. — Я той, хто пам’ятає сни.

І коли вона прокинулася, то на звороті її зошита було нове слово — чітке, рівне:

“Тео”

Далі буде...