Трохи далі від мурашника ріс кущ смородини. Під кущем, у невеличкій нірці між гілочками жив дивакуватий Жук. Він часто спав, часом навіть храпів. Іноді щось бурмотів. Але переважно він був мовчазний, якийсь замріяний. Мурашки не знали його імені. Діти називали його просто: «Дядько Жук».
Перед кущем була галявина, а з іншої сторони невелика яма. Саме на галявинці на камінчику друзі Джо і Стів мають зустрітись. Вони ще вчора домовились побігати по кущі та скуштувати свіжу ягідку смородини. Джо сидів на камінчику і виглядав друга.
- Я вже… я вже є - ледь переводячи подих, прокричав Стів добігаючи до камінчиків.
Мурашки разом пішли по гілочці куща, сіли на листочок і звісили лапки.
- Це Дядько Жук в низу лежить? - сказав здивовано Джо. - В нього навіть ротик відкритий. Він живий?
- Давай запитаймо! - запропонував Стів - Дядьку Жук, у вас все добре?
- Га, що, хто? - бурмоче Жук, який лежить на спині, лапками вгору з широко відкритим ротом. - Так все добре.
- Чому ви так лежите? - запитав Джо.
- Зранку я вийшов з нірки, забув що тут є яма, і впав. Спершу хотів вибратись. Але бачу ягідка гарна, соковита висить, вирішив лежати. Чекаю, щоб вона впала. - ліниво розповідає Жук.
- Може ми вам допоможемо вибратись? - продовжив Стів.
- Ні, не турбуйтеся - спокійно відповів Дядько Жук.
Тут малі бешкетники щось замислили. Їм було скучно і кортіло повеселитись. Мурахи вирішили допомогти Дядькові. Швидко побігли до тієї ягідки що висіла, знайшли довгу палку і почали збивати. Лінивий Жук лежав спокійно з відкритим ротом.
Бах… ягода впала на Жука, розбилась. Шматочки полетіли у різні боки. Скрізь розбризканий сік. Жук ввесь мокрий. Мурашки регочуть. Дядько лежить щасливий і плямкає голосно. Поїв та заснув лапками вверх.
**********************************
Якщо вам сподобались пригоди мурашок, прошу оцінити зірочками, та підписатись на автора.