Вони

Кохання з пестощами до нестями другий вечір поспіль приємно радувало Кувалдіна, на обличчі якого вимальовувалося суцільне задоволення життям та дівчиною, яка розбудила в середині такі рідкісні та такі бентежні відчуття. Його серце тріпотало від одного погляду на неї, поспішаючи віддатися в полон: без сумнівів, без очікувань. Та чи хотіла цього сама Аріна?

Кожен раз її тіло піддавалося на ласки та віддавалося на повну, у тому пристрасному тандемі нагороджуючи коханців неперевершеними відчуттями та емоціями, які від іскор первісного розпалювали щось набагато важливіше. Її емоції були природними, рухи розкріпаченими, а задоволення – відвертим.

Так. Дівоче тіло було майже його. Однозначно. Але очі… Очі Аріни видавали щось хвилююче та бентежне.

- Не надумуй багато, - промовив Антон, звернувши увагу, на те, що дівчина вже добрі п’ять хвилин дивиться у стелю, майже не кліпаючи.

Вони в ліжку удвох. Секс був запаморочливий. Що ще треба для щастя?

- Не надумую, - відповіла вона, явно впіймавши в тих словах своє власне бачення та натягла на себе простирадло ще більше, аби сховати відкриті частини свого тіла від масних чоловічих очей, що ще й досі не наситилися. І чоловік впіймав цей сигнал.

- Я в душ. Ти зі мною? - перепитав Кувалдін, майстерно перевівши тему та поцілувавши дівчину в плече. Не соромлячись власної наготи, виповз із ліжка, зрозумілим поглядом очікуючи на відповідь.

- Ні. Я пізніше, - спокійно відповіла вона, зробивши вигляд, що все добре і, що їй треба трохи часу відійти від їхнього марафону.

- Як знаєш, - з розумінням відповів оголений красень та послідував до дверей, за якою ховалася ванна кімната. Все ж таки на все він дивився більш спокійно та сприймав ситуацію природньо, що не можна було сказати за Аріну, в обрисі якої читалося загальне збентеження.

Приємна волога змивала піт та запах сексу, даруючи до всього ще й задоволення від гідромасажних процедур. Навіть через водні патьоки видно було як чоловік либився, не в змозі втримати ту посмішку, що виривалася з середини. Він намилювався та обдумував останню добу, радіючи всьому, що сталося, адже все, що відбувалося, було не схоже на реальність та походило більше на казку, яка йому дуже подобалася. Він, явно був не принцом, але принцеса, що звалилася на голову, настільки запала в ту голову та в душу, що Кувалдін навіть обсмоктав думку, чи бува його не причарували.

Думки думками, а реальність незабаром постукала у свідомість, рівно тоді, коли через шелест вологи Антон почув, як голосно гепнули вхідні двері. Надумувати не потрібно було, адже варіант з посильним, або сусіди, що прийшли попросити солі, були настільки мізерними, що правильна відповідь викарбувалася в голові моментально.

Втекла. Знову.

Від образи, що швидко накопичувалася, долоні стиснулися в кулаки, а жовна заграли по-особливому, стрімко забувши про посмішку. Саме в такому настрої Кувалдін перекрив кран та взявши рушника, так-сяк, поспіхом обтер тіло, у висновку замотавши його навколо своїх стегон.

- Знову втекла хазяйка? – відчинивши двері, видихнув незадоволений господар до мурчика, який чекав на нього на порозі ванної кімнати, ніби хотів доповісти про чергову витівку довгоногої красуні.

- М-у-р-р… - промурчав волохатий та потерся об вологу ногу, немов би вибачаючись в неспроможності втримати дівчину біля себе.

- Нічого, - опустився дбайливий господар до малечі, та взяв його на руки, притискаючи до свого оголеного торсу, крокуючи до вітальні, аби повністю підтвердити свої здогадки. - Важко ж нам з тобою прийдеться, - кинувши оком навколо та не знайшовши дівчини, озвучив власні висновки, для себе визначившись, що просто так цього не полишить і у кінцевому випадку доб’ється свого, додатково перевиховавши паразитку. - Прорвемося.

-Мур-р-р, - промурчав волохатий задоволено, підтримуючи конструктивний діалог, якраз тоді, коли в двері постукали.

Кілька секунд і Кувалдін пересік вітальню, добравшись до коридору.

- Щось забула? – незадоволено перепитав він, щойно відчинивши двері та своїм хмурим поглядом почав роздивлятися дівчину, яка вже вдруге за останню добу встигла засмутити його своєю втечею.

Хоч би трісни, а чоловікові не доходило з якого такого переляку вона кожен раз кидає його після такого нестримного сексу, від якого йому самому кортить мало не повести її до РАЦСу.

- Забула Амура забрати, - пробурмотіла червонощока Аріна та втупилася очима кудись у стелю, ніби це не вона нещодавно скакала на ньому зверху, п’яна від пристрасті. Аби тільки не зіткнутися з поглядом розпареного та напівоголеного чоловіка, від якого у неї кров закипала.

Сором та й годі. Видно було відразу, що повноцінна втеча не вийшла. Знову наступати на ті ж самі граблі їй не хотілося, отже, слід було забрати ймовірну причину їхньої наступної зустрічі та розбігтися різними шляхами, але Кувалдін і це прорахував, не бажаючи давати їй змогу спалити моста на якому вони тільки-но зійшлися.

- Знаєш, - через декілька секунд роздумів та особистого прорахунку проговорив темноволосий, зіщуливши очі так, ніби хотів пригвинтити неадекватну до стіни, - я передумав. Кіт залишиться у мене, - озвучив свій висновок, замовчуючи той фак, що вже давно вирішив залишити Амура собі, і що вона тут взагалі не причому та випустив котика, якого притискав до себе рукою. - Якась ти… безвідповідальна, - відпустив ручку дверей та демонстративно склав руки перед собою, аби мати змогу бути ще більш суворим у дівочих очах, знущаючись над тією, що ще не визначилась, чого сама хоче. - То голубиш, - продовжив, до кінця не розуміючи про кого насправді йде мова, про нього, чи про кота, - то покидаєш.

Антон старався зачепити за живе, а точніше, сколихати совість, але на таку промову, Аріна лише закотила очі. Видихнула та вже хотіла тікати, адже стояти перед ним, як підліток, що провинився – вона теж не збиралася. Не той рівень, не той вік.

- Ну добре, я, - продовжив знущальним тоном, вкладаючи в сенс всю іронію, - а кіт при чому?