Він

Кувалдін прокинувся від настирних поцілунків, що виявилися котячими лестощами, добре приправленими муркотінням. Десь на задвірках свідомості, він потроху почав згадувати про вчорашній вечір, дівчину, що в прямому сенсі цього слова впала йому на голову та ніч, від спомину якої, задоволений чоловік розцвів на обличчі, сяючи своєю непідробленою посмішкою.

Давно у нього не було подібного. Та чого там гріха таїти: подібного у нього не було ніколи, адже воно було настільки особливим, задобреним неперевершеними та солодкими емоціями, що від того вспомину слина потекла рясними патьоками.

Переборюючи свою лінь спросонку, він відкрив очі, підняв голову та пройшовся поглядом по кімнаті, вишукуючи жіноче тіло, яке вчора любив настільки, що сам був в шоці від тієї пристрасті та сексуальної ейфорії, але красуні не виявилося. Натомість, зверху сидів настирний пухнастий клубочок та жваво муркотів, перебираючи лапками, ніби старався задобрити чоловіка масажем.

- Трохи лівіше, - пробурчав Антон, звертаючись до Амура, який зрозумівши сонного велетня, переставив лапи рівно туди, де тіло просилося пом’яти, від чого по кімнаті гулом пройшлося мурчання щасливого господаря. – Прийнятий на пів ставки особистим масажистом, - за кілька секунд пожартував Кувалдін до мурчика, посміхаючись власним словам, підіймаючись з ліжка.

Тіло просило зарядки та освіжаючого душу, організм – вологи, а шлунок – чогось їстівного. Саме ця суміш потреб і спонукала його швидко натягнути домашні штани, що чекали на нього у шафі та босими ногами попрямувати за межі кімнати, де він очікував побачити свою партнерку по ліжку.

Крок, другий, і двері перед ним відчинилися, а Кувалдін відразу зрозумів, що реальність трохи відрізнялася від його очікування: брудний посуд, пусті пляшки та чоловічий одяг, що валявся де прийдеться, додаючи квартирі захаращеного вигляду, і пухнасте маля, що тулилося до ніг та настирно нявчало. Ніякої дівчини. Лише приємна згадка про неї та ласкаві промені світла, що пробивалися крізь прозорі штори.

- Втекла хазяйка? – перевів погляд Кувалдін на пухнастого, придушуючи насіння образи, що проросли в середині їдкими паростками.

Навіть в голосі, до хрипоти, відчувалися ноти журби.

Дивно було відчувати подібне, адже до цього моменту, жінки, що залишалися у цій квартирі на ночівлю, відправлялися без жалю та зайвої думки, а тут такий поворот на сто вісімдесят. Аріна стала першою, що втекла сама та поки що єдиною, яку він захотів повернути. Нонсенс просто, від якого спантеличений чоловік навіть скривився.

- Му-р-р, - відповів Амурчик та ще раз потерся об чоловічу ногу.

- І не кажи, - підтримав Антон вельми цікавий діалог, зробивши декілька кроків у бік кухні, відкидаючи похмурі думки подалі. - Бог знає, що в тих жінках в голові.

- Му-р-р, - почулося відразу від пухнастого, який був щасливий бігти за господарем цього раю, відчуваючи, що зовсім скоро отримає свої смаколики.

- І я про те, - з задоволенням відповідав чоловік та важко видихнув, піймавши себе на думці, що кіт виявився своєрідним втішним призом та став кращим співрозмовником, бо, ніби розумів його з-пів слова. - Що будеш? – відкрив Кувалдін згодом холодильник та заглянув в середину, оком перераховуючи продукти. - М’ясо? – запитав мурлику далі, впіймавши піднесений настрій лахматого, який був готовий їсти все, що йому дадуть. - Е, ні, - швидко змінив власну думку у гастрономічних вподобаннях пухнастих малят. - Тобі не можна. Не виріс ще, - продовжив живий та цікавий діалог. - Молока в мене немає, тож будеш їсти ковбасу, - зауважив на останок і цілеспрямовано дістав шматок лікарської та взявши ножа, нарізав її настільки мілко, що був здивований від такого ювелірного вміння.  

- Му-р-р, - відповів Амурчик вдячно, коли на підлогу поставили блюдечко з перетертою ковбасою, від запаху якої сірий почав облизуватися.

- Апетит – нівроку, - зауважив Антон та потягся знову до холодильника у пошуках їстівного для себе. – Думаю, ми з тобою подружимось.

Хвилини на годиннику швидко збігали, але діловий чоловік з усією відповідальністю ставився до свого часу, і вже на дев’яту ранку, Кувалдін у всій красі, одягнений з голочки та свіжий, як огірок, переступив поріг свого кабінету, зовсім не очікуючи побачити там гостя.

- Явився? – без привітань запитав високий чоловік з невеликим надлишком ваги, здебільшого в області пивного черевця.

- І тобі доброго ранку, Слава, - відповів Кувалдін піднявши запитально брову, проходячи далі повз та без зайвих емоцій, просто плюхнувся в крісло. – Якими шляхами?

- Першим рейсом сюди, - відповів Славік роздратовано. – Треба виправляти твою помилку.

- Я тобі вже говорив, - відповів Антон, добре розуміючи про що, або точніше, про кого йде мова, адже ще вчора друзяка весь вечір йому полоскав мізки про нового працівника. Видихнув та потягнувся за текою, у якій кожен ранок лежали папери на підпис. - Хочеш, візьми її собі в секретарки чи помічницею, - продублював вчорашню пропозицію, адже для нього за цей час зовсім нічого не змінилося.

- А от і візьму, - прищурив свої очиська Слава та вальяжно закинув ногу на ногу. Може й не здався, та все ж більше не хотів витрачати сили та енергію, аби переконати барана. Впертого Кувалдіна навіть кувалдою не можна було вибити з наміченого курсу, поки той сам собі не намітить ціль. - Аріна Вікторівна себе ще покаже, а ти будеш лікті кусати.

- Як ти говориш її звати? – від почутого імені, Антон навіть завмер на хвильку, забувши підпис, яким підписував документи роками, адже серце зробило кульбіт.

Таке рідкісне ім’я, що запало в голову разом з його володаркою, магнітом притягнуло до себе увагу та зародило в голові не тільки сумніви, а й неабияке зацікавлення, адже для Кувалдіна збігів просто не могло бути. В голові відразу згадалися слова красуні: “… раніше я була ріелтором, потім стала брокером, а зараз я працюю провідним менеджером в закордонній компанії, яка нещодавно зайшла на наш ринок…”