Ранок

Аріна прочинила очі і відразу відчула щось тепле поруч себе. Такі відчуття були нонсенсом, адже останні роки вона лягала та прокидалася в ліжку одна, і це збентежило її. Закривши та знову відкривши декілька разів повіки, вона не тільки приходила до тями, а й згадувала моменти вчорашнього вечора, які у пришвидшеному темпі швидко склали головоломку та відповіли на питання, де вона зараз та, що тут робить.

Від емоційних споминів, адреналін разом з ранковим переляком, різко вдарив в голову, моментально пробуджуючи ще не повністю протверезілу п’янчугу. Серце стрепенулося, а разом з ним у ліжку підірвалося і тендітне тіло, яке, на щастя, своїм вибриком не розбудило чоловіка поруч. Волосся стало дибки, а в голові щось луснуло, і це дзвінке відлуння ознаменувало крах мріям працювати в компанії Кувалдіна та зруйнувало нанівець всі попередні старання.

Від гіркого усвідомлення та спопеляючого сорому, тендітній захотілося плакати та битися дурною головою об стіну, таким чином покаравши безмозку, що піддалася спокусі. Але толку від цього було мало.

- Зараза, – пробурмотіла Аріна та скотившись з ліжка, навшпиньках вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері. – Зараза, - протягла голосніше, підхоплюючи одяг, який валявся навколо, ніби його дикі собаки розривали, - Зараза! - прокричала ще раз голосно, коли необачно вдарилася ногою об бильце дивану та нервово закрила собі рота, аби ненароком не видати ще більше перлів та не розбудити чоловіка, який солодко сопів у ліжку.

Таку активність в квартирі може й не помітив сплячий господар, але був і той, хто швидко прокинувся, поспішно підходячи до дівчини, яка в напівтемряві поспіхом натягувала свій одяг.

- Мур-р-р, - промурчав сіренький та потерся об її ногу, випрошуючи чогось смачненького з самісінького ранку, зовсім не звертаючи увагу на зайву дівочу збентеженість.

- Мурчик, - прошепотіла Аріна та присівши поруч, погладила малого пузаня, - вибач, та ти залишаєшся тут, - озвучила вердикт для лахматого та поспішно продовжила вдягатися, як на гарячку, аби, не дай боже, не бути спійманою хазяїном квартири до того, як вона покине ці стіни, з соромом опустивши голову до низу.

- Мур-р-р-р, - промурчав Амур діловито, напрошуючись разом з нею.

- Ні, - відповіла та відштовхнула легенько, - навіть не проси. У мене немає часу за тобою доглядати. Зі мною ти з голоду здохнеш, - шепотіла до малечі та натягнувши штани, потяглася за сорочкою, на перед визначивши траєкторію для швидкої втечі.

Останній важкий видих та останні кинуті погляди на вітальню, в якій навіть у напівтемряві можна було розгледіти пусті пляшки від спиртного та розкидані карти, які стали причиною її капітуляції. Тут, серед цього мотлоху, розбилася її жіноча гідність, і розуміння цього, стало додатковим паливом, що впорскувалося в систему внутрішнього згорання та пришвидшувало реакції тіла та саму втечу.

Одягнувшись повністю та вже зачинивши за собою двері, легше не стало. Серце торохкотіло в пришвидшеному ритмі, а ноги несло у невідомому напрямку. Який там ліфт? Летіла Аріна сходами, неначе за нею стадо вовків гналося. Сором, що увірвався ще не в повністю тверезу голову, натякав на незручність ситуації та те, в які умови дівчина себе поставила, напросившись в гості, наївшись, напившись та зробивши таку велику помилку, від якої тепер тіло кидало в дрижаки.

Навіть морозне повітря, яке різко вдарило в обличчя, не покращило її стану, але настрій швидко підскочив, коли дівчина побачила молодого чоловіка, який, на відміну від любителів довше поспати, гуляв в таку рань зі своїм собакою.

- Доброго ранку, - підбігла вона до високого в цікавій кольоровій шапці. - Прошу вибачення, - почала Аріна здаля, склавши долоні разом в благаючому жесті. – Будь ласка, дозвольте мені зателефонувати, - посміхнулася до незнайомця та в ранковій сірості зіщулила очі так, що ніхто не міг би пройти повз. - Дуже треба, - продовжила клянчити. - Це питання життя та смерті.

- Тримайте, - зглянувся хлопець, спершу кинувши на неї вивчаючий погляд.

- Дякую, - заволала дівчина неочікувано радісно, мало не стрибаючи від щастя. – Дякую, - продублювала свою вдячність та взявши з рук незнайомця гаджет, швиденько набрала єдиний номер, який знала на пам’ять.

- Алло, - зраділа, коли за декілька гудків, по той бік слухавки, почула знайомий голос. - Віруня, це – я. Послухай уважно, - перейшла до важливого, знаючи цікаву вдачу подруги, яка не дасть і слова сказати, поки сама не виговориться. - Все розкажу потім, але зараз не витрачаючи й зайвої хвилини приїдь та забери мене.

- Не лякай мене, - заторохтіла Віра, за секунду остаточно прокинувшись. - Де ти?

- Я? – перепитала Аріна, згадуючи де вона зараз була, адже могла сказати, на скидку, лише район. - Де я? – обернулася до свого ранкового рятівника та перепитала чоловіка, який кліпав очима від здивування.

Любитель тер’єрів ще раз глянув на неї (на цей раз більш зневажливо), оцінив розхристаний вид та волосся, що стирчало в усі боки, й зробивши власні невтішні висновки, все ж озвучив адресу, яку Аріна швидко продублювала подрузі.   

- Господи, - протягла Віруня, коли подруга сіла в салон її автівки, - що з тобою трапилося?

- Не питай поки, - відповіла Аріна, швидко пристібаючи пасок безпеки, -  краще тисни на газ.

- Щось серйозне?

- У мене авто на штраф майданчику, - озвучила, на її думку, менш емоційну пригоду та потяглася до телефону подруги, що лежав в окремому відділі, поруч з коробкою передач. – Можна я скористаюся твоїм телефоном, аби дізнатися де зараз моя ластівка?

- Ого! – мало не присвиснула світловолоса, виїжджаючи на автостраду. – Бачу у тебе пригода за пригодою. Розповідай, я вся уважно слухаю і навіть не кліпаю.

- Нема чого говорити, - буркнула Аріна, але все ж, в перервах між телефонними дзвінками, виклала подрузі все, як на духу.

- Оце так історія, - ошелешено раділа за подругу Віра. – Заздрю, - проговорила слідом, забувши, коли в неї останній раз взагалі були подібні пригоди, адже з Костиком вони жили вже три роки, а для неї це огого який термін. - Кохання з пестощами до нестями, - охала подруга, граючи бровами та прикушуючи нижню губу, аби не занадто нахабно либитися з Аріни.