Гостинний господар

Довго йти не прийшлося, адже будинок в якому жив Антон Вікторович розташовувався від сили метрів триста, на пряму. Весь цей час Аріна пленталася позаду та тримаючи кошеня в пазусі, мізкувала, на перед прораховуючи свої наступні дії. Де й поділися ті переживання з приводу автомобіля та того, що вона все залишила в середині, адже зараз у неї були важливіші справи, від яких залежало її майбутнє.

Прохідна, ліфт і зовсім скоро вони опинилися біля масивних дверей, які відчинилися відтиском пальця на панелі. Подібний замок для дівчини був у новинку, тому, перед тим, як зайти, довгонога вже зрозуміла, що квартира буде облаштована за останнім словом техніки, і вона не помилилася.

- Проходьте, - пропустив чоловік свою гостю вперед, - почувайте себе як вдома, - здебільшого додав ці слова на автоматі, бо не знав, як себе поводити.  

- Дякую, - відповіла дівчина несміливо та так само почала бігати очима по сіро-сріблястим стінам та меблям, що розташовувалися у величезній вітальні, яка була продовженням коридору.

- Я за телефоном, - роззувся хазяїн та попередивши Аріну, сховався за першими дверима зліва.

- Добре, - відповіла вона чоловікові майже в спину, послідувавши його прикладу.

Далі, потираючи долоні, аби розігнати кров по капілярам та таким чином прогнати скутість від зніяковіння, вона розстібнула ґудзики на своїй шубці та випустила на світ божий справжнього винуватця того, що сьогодні сталося. Волохата сіренька мордочка ліниво висунулася назовні та облизавши сухий носик шершавим язиком, швидко пробіглося своїми очиськами навколо, декілька разів нявкнувши, ніби таким способом оцінила місце, куди його принесли.

- Він, виявляється, розрядився, - з-за дверей вийшов хазяїн квартири та демонстративно показав дівчині телефон з намертво темним екраном та зарядний пристрій поруч. - Почекайте декілька хвилин, я його на зарядку поставлю, - промовив він далі продовжуючи свою виставу, направлену на довірливу красуню, яка навіть не здогадувалася про подібне.

- Добре, - відповіла Аріна, бо такий варіант і їй був на руку, адже вона сама планувала затриматися на деякий час, аби мати змогу поспілкуватися з Кувалдіним на робочі теми. Зорі складалися, і це не могло її не радувати. - Я нікуди не спішу.

- Чаю, кави, чи чогось міцніше? – перепитав, як виявилося, гостинний господар, чекаючи дівочої реакції та відповіді, яка б порадувала і його.

- Повечеряти б, - жалісливо відповіла вона без зайвої скромності, адже з обіду нічого не їла, окрім декількох чашок чаю з крекерами.

- А Ви, я бачу, не пропадете, - не міг не прокоментувати Антон, заливаючись в посмішці. Таких цікавих він ще не бачив.

- А нащо вже соромитися, - відповіла довгонога, відкинувши всі упередження та переступивши рамки зайвої скромності. – Я на Вас з дерева впала, - нагадала момент їхньої креативної зустрічі, - тож, мені вистачить нахабства ще й поїсти на халяву.

- Тоді почекайте ще трохи, - знову посміхнувся чоловік, задоволений такою відкритою та простою манерою поведінки, при якій його гостя не строїла з себе чорт знає що, аби показати себе краще, аніж є насправді. - Я замовляв їжу з ресторану. З хвилини на хвилину повинні доставити, - на автоматі подивився на годинник, перевіривши свої домисли.

- Ой, - перемінилася Аріна на лиці, зрозумівши, що можливо не пропахувала всі варіанти, адже такий чоловік на дорозі не валяється та цілком можливо, може мати дівчину. Хоча, чому не валяється? Валявся, зовсім нещодавно, з її подачі. - Ви напевно на когось чекаєте, - на дівочому обличчі замайоріли емоції, що забуяли окремим калейдоскопом, адже там було збентеження, невпевненість, доля зітхання та навіть розгубленість. - Сьогодні ж свято закоханих, - проговорила так, неначе вирок озвучила, вималювавши в голові портрет його ймовірної коханої.

- Не вгадали, - відчувши, куди клонить дівчина, Антон поспішив розвіяти завідома неправильні висновки. - Я збирався вечеряти сам.

- Я теж, - помітно видихнула вона та ніби між іншим проговорила далі, давши чоловікові зрозуміти, що вона вільна птаха та не претендує ні на одне чоловіче серце. – Я, до речі, Аріна, - потягла руку перед собою та нарешті представилася.

- Антон, - відповів відразу, потиснувши руку. - Якщо Ви не проти, я піду, швидко прийму душ та переодягнуся, а Ви можете похазяйнувати на кухні та знайти щось поїсти для вашого волохатого друга, - кинув оком на пухнастого мурлику, голова якого стирчала із-за пазухи.

- О, - розцвіла Аріна, як квітка, від такої пропозиції, адже її зайвий раз не корми, а дай похазяйнувати. – Дякую, - відповіла слідом та грайливо завела своє довге волосся за вухо, таким простим дійством, прикувавши погляд чоловіка до себе.

Тільки-но двері за ним зачинилися, Аріна, ніби на крилах натхнення полетіла виконувати настанови хазяїна. Шубка швидко злетіла з її плечей, а волохатий був випущений на свободу. Її плавні та граційні рухи з великою долею цікавості за декілька секунд знайшли кухню та перелопатили все на ній.

У висновку, поки добрий хазяїн купався в душі, його нова знайома не тільки прийняла замовлення, яке на щастя було попередньо оплачене, а й скориставшись попереднім дозволом Антона, швидко налаштувала тарілки, сервірувавши стіл на двох, відповідно етикету. Звісно, що він був здивований, побачивши таку ініціативу, коли з вологим волоссям та в чистому одязі, вийшов до гості.

Знайти дівчину, в якої б в руках все горіло, в хорошому сенсі цього слова, зараз було вкрай важко, тож Антон дивився на неї та перераховував плюси, вже на перед дякуючи долі, що дала можливість зустрітися їм. Розумна, гостра на язик, цікава, яскрава, гарна та струнка, ініціативна, відверта, емоційна, жива та справжня. Це ж треба було, стільки позитивних якостей мала ця дівчина, у якої з мінусів було лише те, що вона звалилася йому на голову.

- Цікаво, - почухав за вухом, тепер вже пильніше розглядаючи дівчину в повний зріст.

- Що саме?