Вони

Яскраві зорі перед очима та тепле повітря від подиху разом з жалісливим ниттям у потилицю, бентежили Аріну, заставляючи вестибулярний апарат шаленіти, а розум відключитися на декілька секунд. І тільки потім, коли в операційній системі відбулося перезавантаження, дівчина зрозуміла, що приземлилась на щось, або, точніше сказати, на когось.

Швидко злізти з м’якого матрацу було важко, адже приземлення прийшлося на спину, а вона була в шубі, яка сковувала всі рухи. Перекотившись на один бік, дівчина не тільки підтвердила свої припущення, а ще й могла роздивитися загальні чоловічі риси в спортивній формі та кросівках, зовсім не розуміючи, як він тут з’явився. Адже, коли вона лізла на дерево, поруч не було жодної живої душі.

- Ви живий? – схопилася вона та ставши на ноги, кинулася на допомогу своєму спортсмену-рятівнику, що дезорганізований валявся на землі у позі зірочки, безсило розкинувши руки в різні боки.

- Що? – перепитав той, ледь дихаючи, поступово повертаючись до реальності та важко кліпаючи очима.

Все ж таки на голову не кожного дня падали, тим паче під час вечірньої пробіжки.

Час на вулиці був не дуже пізній, але за умови морозної пори року та того, що сонце сідало ще до сьомої години, навколо була темна ніч, і тільки світло від вуличних ліхтарів освітлювали доріжки, дозволяючи прохожим та бігунам добре бачити, курсуючи своїм шляхом.

- З вами все добре? – припала Аріна до незнайомця на якого приземлилася, та в жовтому світлі ліхтарів роздивилася чоловіче обличчя від чого її ноги відразу похололи, адже на це обличчя вона споглядала мало не кожен день на екрані свого ноутбуку, коли в пошуку вбивала “Кувалдін Антон Вікторович”.

Доля вирішила познущатися, подарувавши їй таку довгоочікувану зустріч та тільки обране нею місце, час та обставини зустрічі, говорили, що та доля мала сьогодні грайливий святковий настрій. Та де там, доля була на підпитку та вирішила погратися опіатами одночасно.

- Ви що, на мене впали? – перепитав чоловік так, ніби це було не очевидним, здебільшого для того, аби зрозуміти, що таке взагалі можливо та схопився за свої ребра, які більше всього постраждали від зіткнення з мерзлим ґрунтом.

- Що?! – шоковано перепитала Аріна, докумекавши чим світить їй такий доленосний жарт. - Ні, то не я, - слова вилетіли, як автоматна черга, під стукіт власного серця, що вже тріпотало, як навіжене. - Це все кошеня, - ляпнула перше, що прийшло в голову, споглядаючи на потуги чоловіка піднятися.

Треба було швидко залагоджувати ситуацію та показати себе мало не янголом небесним, що спустився з небес, а в голову нічого не лізло. Секунда тяглася за секундою. Стукіт в дівочій голові ставав ще більше, а коли чоловік повільно підвівся та розправив хребта, який навіть хруснув зрадливо, зводячи дівоче серце в лещата, Аріна мало не посиніла від переживання та тиску від того, в якій ситуації виявилася.

- А я то думаю, чого це я ще дихаю та ребра не всі розтрощені? – іронічно єхидствував чоловік з добрим відсотком злості в голосі, зовсім не звертаючи уваги на переляканий дівочий вид. - А то, виявляється, кошеня на мене впало, - продовжив далі своє знущання, обтрушуючи свій спортивний одяг від снігу в перемішку з землею на якій він щойно валявся. - Ви що, за бовдура мене тримаєте? – перепитав грізно, впиваючись очима в дівочу статуру, ніби хотів добре запам’ятати ту, що звалилася без попередження. - Шістдесят кілограмів нещастя на мою голову, - обтрусив долоні, зробивши висновок тому, що побачив, явно вражений ситуацією, а не дівочою красою.

- П’ятдесят шість, взагалі-то, - поправила бізнесмена, заплутавшись у відчуттях, від всього, що сталося. - І чому відразу нещастя? – перепитала слідом включаючи свою супер силу, адже зараз не можна було розходитися на такій неприємній ноті. Залишалося лише забити чоловікові баки та виставити все на свою користь. Не дарма ж вона була у списку кращих спеціалістів у торгівлі. - Подивіться на ситуацію з іншого боку, - миттєво почала згладжувати кути. - Можливо Вам навпаки, пощастило, а ця зустріч - доленосна.

- Тоді значить доля вирішила надомною познущатися, обравши навіжену, яка на людей кидається посеред ночі, - говорив не підбираючи слів. Все ж таки її приземлення сколихнуло його внутрішній світ.

- Все не так, як здається на перший погляд, - стиснувши кулаки не здавалася дівчина. - На дорозі було кошеня, - коли говорила, навіть руку поклала туди, де зараз ховалося пухнасте. - Я припарковала автівку біля узбіччя та забрала його з потоку машин, воно втекло та від страху залізло на дерево, а я…

- То ви хочете сказати, що я ще й винен в тому, що бігав не там де треба і завадив Вам бути героїнею сьогоднішнього дня? – високий чоловік не дав дівчині договорити, перебивши її.

- Що Ви, - протягла неоднозначно шатенка, - ні, звісно. Це тільки моя провина, - використала найдієвіший метод, який тільки знала. Якщо не можеш контролювати ситуацію вдай, що все – твоя вина та проси пощади, а раптом, зглянуться. А про себе проклинала паразита з нелегким характером на якого не діяли приємні дівочі посмішки та очі сповнені переживання.

- Виявляється Ви все ж спроможні говорити щось путнє, - зауважив чоловік зверхньо і цими словами розізлив дівчину.

- Виявляється люди з надлишком жовчі в організмі, мають ще й слину отруйну, - парирувала так, ніби не на пряму образила, але впевнено натякнула, від цього отримавши задоволення.

- Жіночко, - буркнув Антон, зіщуливши очі.

- Жіночко?! – обурилася Аріна не повністю контролюючи себе. Все ж злість за те, що він відмовився від співбесіди, ще палала в середині. - Мені тільки двадцять сім.

- Мені не цікава ваша особиста інформація. Я не збираюся Вас на побачення кликати.

- А дарма, - впевнено зауважила довгонога, - не варто розкидатися подарунками долі, - не знала вже, що молоти, аби тільки зачепитися за нього та розійтися на хорошій ноті. Мрія про вакансію у його компанії не давала спокою та спонукала бути креативною, як ніколи, але противний характер бізнесмена заставляв захищатися нападом.