Вона

Незважаючи на свято всіх закоханих, чотирнадцяте лютого було простим робочим днем, ще й понеділком на додачу.

Як на зло, для Аріни сьогоднішній день став надто дурним, важким та у висновку не приніс очікуваних результатів, розбивши нанівець усі плани працевлаштування у фірмі її мрії. Благо, хоч погода радувала своїм гарним настроєм та напрочуд сонячним теплом вдень, який переріс у тихий та спокійний вечір без вітру та високого морозу. Зате сніжинки ліниво спускалися, надаючи такому несвятковому святу настрою, хоч трохи розбавляючи тугу та морок перед очима.

Зараз Аріна їхала за кермом, віддавшись керуванню цілковито та повністю, взамін отримуючи своєрідне задоволення споглядати за вогниками міста та черпати силу в спокої. Але цьому спокою не судилося бути довгим, бо телефонна трель перервала тишу, а на робочій панелі висвітилося ім’я ліпшої подружки.

- Алло, - приняла виклик дівчина, натиснувши кнопку на кермі.

- Привіт, подружко, - почувся добре знайомий голос, що належав Вірі, яка ніколи просто так не телефонувала. - Мені потрібна твоя супер сила, - послідувало далі в підтвердження мимовільної думки.

- Це ж яка? – перепитала Аріна, увімкнувши лівий поворотник, аби перелаштуватися на іншу полосу та мати змогу повернути на потрібному перехресті.

В голосі відчувалася сухість до скреготу зубів, але Віруня була наскільки окрилена своєю черговою ідеєю, що зовсім не помітила настрій своєї ліпшої подруги.

- Не придурюйся, - прозвучало грайливе слідом, від подружки. - Я знаю, що ти і мертвого вговорити можеш, тож я запрошую тебе до нас з Костиком в гості, аби ти допомогла обробити його та переконати в тому, що мені конче необхідно збільшити груди і ця затія зовсім не моя забаганка, - затараторила, викладаючи геніальний план, як на духу. - Це необхідність, в якій виграє тільки він, - останнім реченням виклала загальну думку, в яку Костя повинен був повірити, як в істинне.

- Думаю ти переоцінюєш мої здібності, - відповіла дівчина на видиху, впевненість якої, сьогодні трохи приземлили.

- Знаю я тебе, як облуплену, - продовжувала Віра щебетати по той бік слухавки, маючи ціль та зовсім не сприймаючи перешкод: явних чи вигаданих. - Краще за тебе по вухам їздити ніхто не вміє.

- Хм, - тільки й того, що відповіла Аріна, подивившись у дзеркало заднього виду та засмутившись, що сьогодні їй не дали шансу випробувати цю супер силу на генеральному директорі інтернет-магазину на який вона мріяла працювати. В протилежному випадку крісло начальниці вже було б її.

- А ти взагалі де? – запитала Віра, тільки зараз піймавши малослівність з боку подруги, запідозривши неладне.

- В дорозі, - фиркнула Аріна та повернула на розі, вліво. - Додому їду, - додала втомлено та ще раз видихнувши почала виливати все, що її турбувало, адже тепер черга Віруні була слухати та не перебивати. - Втомилася, ніби поле лопатою перекопала, а головне так нічого і не добилася, - образливо пробубоніла, згадавши, як цілий тиждень готувалася до цієї зустрічі та навіть домашнє завдання зробила, зібравши всю можливу інформацію на людину до якого йшла на співбесіду. Дядько Гугл був шокований від тієї кількості запитів на це ім’я, а ноутбук навіть зависнув від кількості відкритих вкладень.

Що тут говорити: вона вже бачила себе у кріслі начальниці відділу оптових закупівель та продажів, але удача сьогодні вирішила над нею пожартувати.

- Уявляєш, - продовжила Аріна роздратовано, - той нахабний жук, навіть не захотів зі мною зустрітися, хоча і був на місці. - Аби на відстані можна було б когось спопелити, то ймовірний працедавець, що безпардонним чином не прийняв її, згорів би живцем. – Відмовив та переніс зустріч. Я ж не дівчинка на побігеньках! У мене відчуття власної гідності є! – завелася дівчина, втискаючи нігті в шкіряний чохол керма.

- Дивна ти жінка, - посміхнулася Віруня, зробивши власні висновки. - Тебе природа таким формами нагородила, а ти в день закоханих додому їдеш, ще й переживаєш за якогось непевного, - зачепилася тільки за те, що було наболілим та цікавило особисто її, пропустивши всі подробиці з негативними флюїдами, аби не зациклюватися на них. - А як же кохання з пестощами до нестями?

- Немає кохання, - фиркнула дівчина у відповідь. - Є лише роздратування від нереалізованих планів.

- Тю, - почулося по той бік. – Забудь, крихітко. Якщо хочеш, у мене є телефон одного красеня, який сьогодні допоможе тобі скрасити вечір. Тільки Кості про нього ні-ні, бо плакали мої груди і ринопластика, - проговорилася про багатоглядні плани на перед з перспективою.

- Зачекай секунду, - перебила Аріна подружку, побачивши щось на дорозі попереду та пригальмувала хід.

- Щось трапилося?

- Здається кошеня посеред дороги, а ніяка зараза не зупиняється, аби допомогти, - включила поворотник та припаркувалася на узбіччі, заздалегідь включивши аварійку. - Давай, я перетелефоную тобі пізніше, - перепитала подругу, цілеспрямовано відстібаючи пасок безпеки та пропускаючи автівки, що їхали слідом.

- Чекатиму, - згодилась Віруня без претензій. - Дивись там акуратно, мало які придурки на дорозі, - попередила подружку в послугах та в супер силі якої потребувала.

- Цьомаю.

- І я тебе, - встигла Віра, перед тим, як Аріна роз’єднала зв’язок.

Як не крути, а зараз майже була година-пік. Люди караваном поверталися додому з роботи, а це миле пухнасте створіння настільки було зляканим, що могло тільки сидіти на місці та труситися не то від холоду, не то – від того жахіття, що було навкруги.

Не чекаючи, поки дорога стане вільною, Аріна зробила перший крок та виставивши руку перед собою, долонею до водіїв, що явно спішили додому, почала повільно крокувати до заздалегідь наміченої цілі. Звук клаксонів від незрозумілої перепони на дорозі, роздався, розриваючи повітря, але дівчині на це було начхати. Вона бачила перед собою лише пухнастий клубочок та стрімко зменшувала відстань між ними.

- Маленький, іди сюди, - присіла вона посеред дороги поки одні об’їжджали, а інші чекали, поки вона справиться. - Як ти сюди потрапив? – потяглася до сірого волохатого клубочка та взяла його на руки, відчувши, як сильно тріпоче маленьке серденько. - Де твоя мама? – послідувало наступне запитання, коли Аріна вже крокувала до свого автомобіля, притискаючи кошеня до своєї шубки. - Тихше, тихше, - проговорила далі, коли той почав вириватися з рук і жалібно ойкнула, коли маленьке та перелякане подряпало її, та вирвавшись, побігло, сховавшись між деревами.