Глава 20

ГЛАВА 20

- І коли це я перетворилась на фею? – обрушилась Мирослава, криво реагуючи на телефонне чудернацьке імення від слідчого.

- Нуууу, - занукав Олексій, кумедно схлипуючи носом, - а тоді, коли ти вперше начаклувала вибух.

- Так я не фея, - вона ненавиділа згадувати той біль, що завдала людям своєю необережністю. - Відьма.

- Ну, таке, - закотив очі чоловік й пройшов у вітальню. - Вічно навидумуєш якихось нісенітниць.

- Чому ти не у відділку, в тебе ж там купа справ? – пригадала дівчина, намагаючись викликати відчуття провини у слідчого.

- А ти чого прогулюєш? – тримав удар він.

- Я сказала, що захворіла, - махнула смартфоном, на якому щойно зникло побажання скорішого одужання від Шеремета та дружелюбна погроза від Олени, на яку неждано-негадано впали обов’язки секретаря. 

- Який збіг, - сплеснув Олексій. - Щойно відчитався, що провідую хворого.

Мунні заскочив на диван та, ніби чухаючись,  став викручувати шию навколо стегна слідчого, що одним нехитрим рухом клацнув застібкою на його ошийнику та зняв його.

- Ти що наробив! – розгнівалась Мирослава, вириваючи гладкий ремінець, який чоловік уперто не віддавав. - Ану, застібни! Він зараз шкрябатись почне.

Кіт зализав лапу і поклав мордочку слідчому на ногу, великими очима виблискуючи подяку з присмаком невинної хитрості.

- Не схоже, щоб Мунні так скаженів, - гладив його Олексій, отримуючи у відповідь приязне нявкання. - Так, котяро?

- Повісь ошийник та відпусти мого Мунні, - наказала дівчина, і слідчий одразу послухався.

- Вибач, котику, хазяйка велить тебе закувати в ці рабські кайдани, - печально видихнув чоловік, цокнувши легким металом.

- Ой, та прямо, - фиркнула Мирослава. - Нехай буде, може, попередній хазяїн впізнає його.

- Насправді, я прийшов не з пустими руками, - завів серйозну розмову Олексій. - В мене дві ідеї. Перша така: давай просто будеш підкидувати руни, що б вони відповідали. Типу: «Щоб знайти місячний метал, треба йти направо?» або «Щоб знайти срібний метал, треба йти наліво?» і так далі, доки ми не прийдемо в конкретне місце.

Дівчина прискорено безслівно кліпала, розраховуючи, що слідчий сам здогадається, яку дурницю пропонує.

- Ага, зрозумів, перша ідея провалилась. Нічого, ще є друга, - втішав себе Олексій, що способи привести до тями дівчину ще не закінчились. - Дивись, якщо це все-таки міцний сплав, за допомогою якого колись вбивали мікмака, то значить десь є кузня, в якій виготовляли знаряддя.

- Пропонуєш об’їздити всі кузні? Ти уявляєш скільки кузень в країні? – галасувала Міра від абсурдності ідеї.

- Не обов’язково уявляти. Треба знати людину, яка має свідчення про місячний срібний метал, – викладав думки чоловік. - Навряд чи якийсь коваль зможе забути таку рідкісну назву металу й не поділитись своєю знахідкою з іншими ковалями.

- І де ж таку людину відшукати? – вагаючись, дівчина обняла себе руками.

- Я цілу ніч думав і дійшов висновку, що, в принципі, знаряддям може виступити ніж, щоб легко заколоти монстра. Ніж з місячного металу ще легше знайти, бо в певних колах, можливо, ходять легенди, історії тощо.

- Ти хоч розумієш, що твої припущення – дикість?

- Нічого подібного, - замотав він головою. - Я збираюсь перевірити свої гіпотези.

- У твоєму плані декілька тисяч дірок, - ходила кімнатою дівчина.

- Маячня, - випалив слідчий. - Серед моїх знайомих є чоловік, що торгує мисливськими та риболовними штукенціями, і, пам-пам-пам, різними видами зброї, яку часто робить на замовлення.

- Не факт, що він обізнаний в сплавах з металу.

- Взагалі-то, ти можеш запитати у рун, щоб ми дарма не перевіряли. І щоб я встиг вигадати новий план, як тебе переконати не жувати соплі, а зібратись, - нахнюпивсь Олексій, витягуючи з цієї розчавленої дівчини колишню бойову Міру.

- Гаразд, давай, - вирішила поступитись дівчина, оскільки не могла пройти повз оптимістичну віру та фанатичне завзяття чоловіка.

Олексій вперше був присутнім під час її спроб взаємодії з містичними символами один на один. Це змушувало Міру нервувати й відволікатись на розгадування реакції слідчого. Він, на диво, мовчки споглядав, як дівчина дістала з кутка біля вікна мішечок з рунами, який вона зопалу туди жбурнула, присіла на килимі та підкинула знаки, запитуючи:

- Чи варто їхати до мисливського магазину?

- «Так», - перевернулись рівними паличками-знаками п’ять рун.

- Твоя взяла, вперед, - підвелась Міра, згрібаючи символи в мішечок.

- Що? Руни «за»? – не розібрався чоловік.

- Угу, переконали.

- Це і все? Просто підкидаєш? – подивлявся він нехитрій магії.

- А що ще?

- Отак легко відповіли? – випитував слідчий.

- Ну, так, - стиснула плечима Міра.

- Фея, кажу ж, - хмикнув Олексій, який все ще гладив Мунні.