Глава 18

ГЛАВА 18

Відчужено слухаючи надихаючу промову Шеремета, яку колись пропустила, Міра почала роздягатись, акуратно складаючи речі біля цегляного поперечного ребра. Стрибаючи у минуле, вона не врахувала зміну природних сезонів. Залишившись у футболці, теплих штанях та зимових черевиках, від яких нікуди не дітись, дівчина повернулась до спостереження за натовпом. Ядуче сонце немов випалювало шкіру під чорними джинсами, а по скроні вже побігла цівка поту. Мирослава корила себе за те, що через необережні думки промахнулась з локацією, на якій мала опинитись, і тепер вислуховує дотошні фрази, які сама ночами писала для кандидата. Вона гарячково мізкувала, як викрутитись з ситуації і непомітно потрапити в квартиру слідчого. Безкрай жалкуючи, що не взяла ключі в Олексія, Міра проклинала напучення дивакуватого діда.

Тим часом виступ Шеремета викликав все гучніші овації, що неабияк відволікало, поки її не осяяло. Доки руни ще при ній, а гідних ідей про їх підкидання - нуль, варто було б зробити останню добру справу – попередити вибух, врятувавши від ушкоджень своїх колег. Тож вона чекала, прискіпливо оглядаючи кожного присутнього – потенціального підривника. Проте ніхто не видавався їй підозріливим. Окрім Шеремета, адже у Міри закипала кров від його жалюгідної брехні, від його покритого жирними плямами безпардонності ідеального образу. Чоловік нахабно вводив в оману виборців своєю чіткою стратегією розвитку міста, а на ділі втюхував заздалегідь підготований командою план процвітання індустріального міста.

- Тільки тепер зведемо всі чисельники разом під одним знаменником – новим лідером, в якого знайдуться сили зростити вже посіяне зерно, - зі сцени в розпашілу юрбу вкидав зазубрені речення Віталій Володимирович. - Довірте цю справу мені. І я збережу наше місто. Збережу кожну людську долю.

Дівчину пройняла дика лють. Шеремет не міг зберегти навіть свою долю, готуючись сконати від чергової дози заборонених препаратів, невідомо, як він збирається врятувати усіх. Особливо, коли містом гасають здичавілі чудовиська. Від пустих обіцянок кандидата в мери Мирослава затисла руни в руці і рявкнула крізь зуби: 

- Досить.

Якби руни могли говорити людською мовою, то тільки два магічні символи експресивно б прогриміли, описуючу внутрішній стан вірної помічниці Шеремета.

- Наутіз Хагалаз, - процідила дівчина, піддавшись власній розлюченості на мера.

Розгонистий вибух розірвав сцену на шмаття, збивши агітатора з ніг. Картонні зображення кандидата з лозунгами одночасно спалахнули, наче заговорені. Полум’я поширювалось площею так швидко, що Міра не встигала слідкувати за ним. Плач, крики та стогони виривались з грудей наляканих городян. Не стерпівши жахливої картини людських страждань та паніки, дівчина осіла на кам’яний дах. Магічні символи Наутіз та Хагалаз взялись золотим насиченим сяйвом, виблискуючи у долоні хазяйки. Мирослава в мить зрозуміла, що трапилось. Руни посилюють почуття вдвічі, матеріалізуючи значення, яке закладено в символах. Наутіз – руна, що під впливом негативної енергії та поганого настрою, вивільнює внутрішню трагедію, а Хагалаз означає неконтрольовану природну стихію, що призводить до загибелі. Їхнє поєднання й спричинило вибух. І сполучила їх заражена ненавистю до Шеремета Міра. Таємниця сутності рунівної магії крилась в істинному прагненні серця. Дівчина забажала, аби майбутнє змінилось, щоб не допустити отримання посади мера наркозалежним Віталієм Володимировичем. І ось що вийшло. Площа палала та кровила, над нею здіймались клуби отруйного диму, спотворюючи блакитну небесну гладь. Нервово кусаючи вуста, Міра опустилась на поверхню, закрила очі тремтячими руками, втупившись лобом в коліна. Дівчина намагалась примиритись з думкою, що катастрофа на мітингу - її провина. Вона – терористка. Точнісінько так, як казав Олексій. Його надзвичайна інтуїція не підвела – Мирослава справжній підривник.

Оповита лихоманковим дрижанням, вона так і просиділа на даху до настання темноти, порсаючись в роздумах. Несамовитий людський галас та пожежні сирени застрягли у вухах, хоч наслідки інциденту вже прибрали. Міра розібралась, що в не в тих руках магія рун небезпечна та руйнівна, і через свою необізнаність та невміння контролювати емоції дівчина безвідповідально завдала шкоди невинним мешканцям. Тепер їй здавалось, що вона повинна загладити свою провину. Єдиний спосіб – вбити загрозливих монстрів та відновити баланс. Та завдання лишалось незмінним – вона все рівно мала підкинути магічні символи. Однак Міра не посміла перекласти обов’язок на Олексія, як планувалось. Вона самотужки зібралась довести справу до кінця. Отож, слід повернути руни собі. Тоді дівчина збагнула - до програвача дерев’яні позначки поклав не Сергій, це була вона. І що найцікавіше, Мирослава знала, як провернути задумане. Адже бачила і чула.

Вона в деталях пригадувала той серпневий день, що проживала наново. Поховання брата пройшло паскудно. Воно забрало багато сил, тому опісля вкрай розбита дівчина валялась на дивані, тамуючи біль від втрати легким джазом з вінілового програвача, поки не зникло світло, а над будинком напроти привидівся силует. Тільки-от то була не гра нічного аварійного ліхтаря, у вікні Мирослава взріла себе, а потім почула скрип у кімнаті.

Необхідно було провернути все знову, й дівчина звернулась до рун:

- Ви зможете мене перенести до моєї квартири?

- «Так», - перекинулись вони «сорочкою» догори.

- А вимкнути світло в районі?

- «Так».

- Ну що ж, почнімо, - згребла символи дівчина, скликаючи до бою рішучість та волю.