Глава 13

ГЛАВА 13

- Ненавиджу, бісить, ненавиджу, - наче мантру повторювала заступниця мера, зіставляючи Віталію Володимировичу графік зустрічей на тиждень.

- Сонечко, чого ти така напружена? – нишком кралась Софія з яблучною чашечкою, з якої струменів пар. - Я заварила тобі ромашкового чаю і, - її голос стишився до шепоту, - додала трохи лікеру. Домашній настій трав. Мінздрав схвалює.

- Мій типу напарник - слідчий з поліцейського відділку, з якого вивуджую інформацію для блогу, - відпила чаю Міра, радіючи розслаблюючому ефекту напою, - думає, що я заклала бомбу, яка вибухнула на площі.

- Брешеш! – округлила очі жінка. - Чекай-но, але ж не знайшли підривного механізму. Чи я не права?

- Не знайшли, - підтвердила вона. - Проте це йому не заважає постійно звинувачувати мене. Звідси, у тому відділку не робота, а каторга.

- Співчуваю. Можу якось допомогти? – спитала Софія, підтираючи помаду у вишневих куточку губ.

- Поїдеш замість мене до нього? – засяяла заступниця. - Я домовлюсь з Віталієм Володимировичем.

- Е, та ні… - притримала згоду вона. - В мене тут свій напарник-бука намалювався. Шеремет назначив Артема заступником з питань культури та спорту. Розробляємо низку спортивних свят та марафонів на весну для городян. Артем у свої стихії страшенно привабливий. А коли ти їдеш до свого слідчого?

- Зараз, - буркнула Міра так, немов знаходилась під дулом пістолета.

- Оу, то щасти тобі, – потерла її плече колега, аби підтримати. - І не напружуйся так, а то аж морщини пролягали навколо очей.

Софія метеликом спурхнула до дверей, надсилаючи на прощання повітряний поцілунок. Її перестрів заклопотаний аналітик Стьопа, що залетів до заступниці з єдиним наміром – прорватись до вічно зайнятого мера.

- Віталій Володимирович ще не повернувся. В нього був запланований обід з директором департаменту з соціальної політики, - звіряючись з розкладом, сказала Мирослава. – Відтоді він не з’являвся.

- Айщ! Він мені терміново потрібен, - ляснув по теці розгублений чоловік.

- Ставай у чергу. Таких, як ти, повен коридор, - відзначила дівчина, пригадуючи, скільком відвідувачам, ніби той лимонно-салатний папуга, повідомляла про відсутність міського голови. 

Та якою ж несподіванкою для Міри виявилось побачити Віталія Володимировича на яскраво освітленому ґанку поліцейської дільниці в компанії Копитовського. Чоловіки вели неспішну бесіду, і Станіслав Едуардович при цьому покурював айкос, пускаючи круглявий дим високо в небо. Його бездоганна капітанська форма першокласно сиділа на атлетично складеному тілі. Він явно не був одним з тих, хто просиджує штани в пафосно обставленому кабінеті. Язик не повертався сказати, що чоловікові близько шістдесяти. Місцями він виглядав в рази краще, ніж молодий Шеремет.

Коли Мирослава порушила братську ідилію й привіталася, Віталій Володимирович сплеснув в долоні:

- О, Міро, саме вчасно. Давно хотів вас відрекомендувати.

- Мирослава Загоровська, - простягнула руку дівчина, соромлячись уважного погляду офіцера.

- Дуже, дуже приємно познайомитись ближче, - Копитовський ніжно стис у відповідь тендітні пальці Міри.

Горіхові очі начальника відділку, що заворожували містичним чайним відблиском, пестили теплотою, а загострений ніс смішно ворушився, слабо принюхуючись до мандаринових парфумів дівчини.

- В житті ви гарніший, ніж на екрані, - сміло зауважила заступниця, чим викликала білосніжну посмішку капітана.

- Камери додають зайві два-три кіло, тому інстаграм я так і не завів, а от ваш блог читаю залюбки! Після вчорашнього допису, де ви детально виклали, з якою прискіпливістю та запалом ведеться слідство, і що поліція з нетерпінням чекатиме на співпрацю з усіма, хто став свідком жахливої смерті, наша гаряча лінія розривається! – ділився враженнями він, час від час погладжуючи коротке волосся. - Ми складаємо пазл за пазлом, аби зібрати достовірну картину справжнього злочину. За допомогою небайдужих городян, котрі щось бачили чи чули, наші справи закриватимуться вдвічі швидше!

- Я ж казав, що у Мирослави талант писати правильні статті, що чіпляють за саме нутро, - пишався своєю найкращою помічницею Шеремет.

- Так! Так, фантастично! – погоджувався Станіслав Едуардович, пускаючи в бік димову хмарку з ароматом лісних ягід. - Будь ласка, продовжуйте в тому ж дусі! Сподіваюсь, з нашими слідчими працювати вам комфортно? Ніхто не ображає?

- Та що ви! Звичайно, ні, - обманювати чоловіка Мірі було набагато вигідніше, ніж нарікати на відносини з Олексієм. – Ось саме поспішаю до слідчого Пилипчука, ми домовились, що він підкине пару фактів про вчорашній інцидент.

- Авжеж, біжіть-біжіть. Якраз готовий аналіз аутопсії, звісно, якщо він вам знадобиться, - проказав начальник, відступаючи від входу, щоб пропустити дівчину. - Не будемо вас затримувати.

- Ага, неодмінно. Побачимось, - махнула їм вона, ховаючи переживання.

- Бувайте, Мирославо, - кивнув ощасливлений Шеремет. 

З кабінету Пилипчука, кволо перебираючи кінцівками, вийшла похила жінка, і Міра встигла вскочити в не до кінця закриті двері, гордовито крокуючи до неприступного слідчого.