Глава 12

Мирослава відзвичаїлась від стандартного робочого режиму з дев’ятої до шостої, тому завалилась до квартири з єдиним бажанням – влягтись у ліжко. З вітальні вигулькнув пухнастий кіт, щоб привітатись до дівчини, потершись об литки. Вона почесала йому за трикутним здибленим вухом та перевірила, чи достатньо в мисці корму. Кіт чомусь їв мало. Вилизуючи і без того чисті лапки, він більшість часу спостерігав за вулицею з підвіконня на кухні, можливо, виглядав свого справжнього хазяїна.

Поки Міра нарізала овочевий салат на вечерю, вхідний дзвоник сповістив про відвідувачів – Поліна прошмигнула разом з Дмитриком, щоб пригостити улюблену тітку тістечками з родзинками.

Дівчина взяла на коліна пухкенького племінника, доки невістка розливала чай та викладала кекси на овальну таріль. Ледь побачивши Поліну, пруткий кіт зіскочив з підвіконня та кинувсь лащитись.

— Ні, — відпихала його жінка. — Ні.

— Му, — малий в тварину тикав пальцем, якого напередодні поривався запихати до рота, та тітка не давала йому цього зробити. — Му!

Стале мукання та нікання розсіялось манюньою кухонькою.  

— Дмитрику, ніяке не «му», — суперечила Мирослава, поправляючи племіннику завернутий комірець.

— Му! — стояв на своєму Дмитро, дотягуючись до вертлявого хвоста. — Му!

— Лисенятко моє, кіт каже няв, а собака – гав, — навчала тітка.

— А Шеремет каже: «Залишайся допрацювати», — вкинула шпильку Поліна, подаючи зелений зі щіпкою ромашки.

— Поліно! Гумор твій аж ніяк недоречний, — зауважила дівчина, втомлена від випадів невістки.

— Ще й як доречний, — Поліна притримала горщик з квітами, аби його ненароком не перевернув кіт, поки стрибав на підвіконня. — Знаєш же ж, в кожному жарті тільки десять відсотків жарту, все інше – правда.

— Ми з Віталієм Володимировичем сьогодні визначились з моїми прямими обов’язками, — пропустивши повз закид жінки, повідомила Міра.

Вона жувала листя салату, яке зачепилось за підборіддя, і племінник бажав його піймати.

— Нічого собі! Оце так, — награно затисла серце Поліна.

— На завтра він призначив перше засідання міської ради після обрання. Буду там у ролі заступниці. Ех, — Мирослава піддалась нервуванням, адже збори чиновників – серйозна подія, до якої треба бути готовим на всі сто, де уважність та кмітливість повинні супроводжувати на кожному кроці.

— Інтригуюче, — не вразилась Поліна, відсьорбуючи гарячого чаю. — Купа зажерливих свиней одягнуть святкові краватки, вийдуть показатись у світ, щоб створити видимість роботи. Пофотографуються для преси й повернуться до шикарних маєтків за містом.  

— Думаю, під керівництвом Віталія Володимировича ситуація зміниться, і твоя думка теж, — підкреслила заступниця мера.

— Всі так кажуть, коли на посаду заступає нове обличчя, — хмикнула жінка, гіпнотизуючи тістечка. — Та в кінці-кінців всі вони перетворюються на ненаситних загребущих кретинів.

— Шеремет не такий. Не стане, — чітко висказала точку зору Міра. 

— Іншого заперечення від тебе марно чекати. Твій коханий мер, все-таки, — іронічні наголоси стрімко просочувались крізь слова.

— Я проґавила той момент, коли додався «сміливий» прикметник, — несподівано для себе спокійно проговорила дівчина.

— До цього часу тільки подумки промовляла, берегла твої розхитані нерви, — Поліна забрала малого, що розпхинькався через те, що не отримав шматочок кексу, котрий вициганював у матері.

— Тобто, зараз тобі стало різко наплювати на них? — запитала дівчина, підтягуючи глибоку чашку, запашний трав’яний напій в якій трохи охолов, й махнула:

— Один біс, завтра вони вщент зітруться.

— По-перше, слідкуй за язиком при дитині, — невістка осудливо шикнула, — по-друге, чому?

— За мною закріпились журналістські задачі. Продовжуватиму вести блог. За допомогою дописів я маю вибілювати репутацію місцевої поліції, — переказувала головне з розмови з Шереметом. — Для цього виділятиму декілька годин на тиждень, щоб той слідчий, який до нас на дитячому майданчику підходив, видавав мені підходящу до друку інформацію.

— Ти і той красунчик слідчий ‒ напарники? — прицмокувала чаєм Поліна.

— Він не красунчик, — відрізала заступниця мера.

— Так розплющ очі, крихітко.

— Ой, відчепись, — фиркнула Міра.

— Можеш Шеремету так сказати? — підхльоснула жінка.

— Ти не вловила суті, — обминала неприємні питання дівчина. — Усіма правдами та неправдами доведеться якось визволяти відділок з лап ЗМІ, а я ще не винайшла оригінальний спосіб.

— Байдуже. Ти і… як його… О-олексій! Ммм, разом. Спільна праця зближує… — Поліна обожнювала роздратований вигляд дівчини: щоки роздувались, очі викочувались, що було вкрай смішно і мило. — Хочу на це подивитись.

А Міра не хотіла. Не хотіла так сильно, що простояла перед парадним входом до поліцейського відділку ледь не з півгодини.

Вона так боялась зустрічі з Пилипчуком, що весь день мигнув суцільним двадцять п’ятим кадром з марудною позачерговою сесією міської ради, на якій Віталій Володимирович примусив депутатів проголосували за скорочення кількості депутатів в мерії.