Глава 11

ГЛАВА 11

- Поліно, в тебе є шокер? – запитала Міра, наливаючи в ребристу склянку апельсиновий сік.

Невістка втупилась в абсолютно позбавлений емоцій вираз обличчя Мирослави. Аби вибачитись за нічне непорозуміння, дівчина приготувала для Поліни поживний сніданок з горіхової вівсяної каші та бананових оладків, политих кленовим сиропом. Жінки смакували їжу, поки Дмитрик ще солоденько сопів, прицмокуючи уві сні.

За вікном піднімалось виспане сонце. Про вчорашню непогоду свідчило розкидане навкруги поламане гілля та стояча вода. Горобці витьохкували досяжні їм одним вісті, а ластівки злетіли так високо під небо, що вагань не залишилось – злива відступила та поквапилась на схід, на останок махнувши сірими крилами. Немов в прямому ефірі, Мирослава спостерігала не за розбуркуючими уяву снами, а як на мишасте полотно пускає пазурі темно-синя стрічка, загукуючи строкатих друзів соняшникового та малинового відтінку. Безвідривне споглядання не змогло розрадити дівчину. Чудовисько, що постало перед нею під будинком, - справжнє. Живе. Цього разу списати на химерну галюцинацію не вийде – Міра роздивилась дужі м’язи, видовжені стопи та довжелезні кігті краще за картинку на широкодюймовому плазмовому телевізорі з вражаючою кількістю пікселів. До того ж вона мала пряме застереження рун, яке стосувалось не кота, а якраз зниклого монстра.

Вчора, вибравшись з вуличного оціпеніння, дівчина понеслась назад до квартири разом з нажаханою твариною, допускаючи, що Поліна сильно сваритиметься такому товариству. Проте жінка неочікувано погодилась прихистити гостя. Купаючи замерзлого кота, вона хотіла зняти з нього товстий ошийник з легкого металу, але той зашипів та ледь не дряпнув її.

До того, як народився Дмитрик, у Поліни вже був рудий плоскомордий кіт, котрий любив засинати на горщиках з квітами, витоптуючи розкриті фіалки. Та, коли на світ з’явилось немовля, Сергій відвіз того у село, аби не спровокувати алергічних реакцій. Під час цих серпневих канікул у бабусі та дідуся, малий вільно накручував хвости рябим сільським котам без будь-яких чихань чи висипань. Тому Поліна дозволила пожити у себе, доки не знайдеться хазяїн, який повісив на пухнастика ознаку приналежності. Для волохатого приблуди жінка дістала м’який лежак з комори, овальну миску-туалет та дряпалку. Білий кіт одразу облюбував коричневий лежак і, трішки обсохнувши, влігся спати, на останок блимнувши сапфірними очима на Міру. Судомний сміх вирвався з грудей. Чи це знак долі, що дівчина постійно зустрічає того самісінького кота з груші? 

Поліна доїдала солодкий сніданок, коли задоволений кіт стрибнув їй на коліна, починаючи тертись по ребрах, випрошуючи пестощів.

- Ні, - відпихнула його лапи вона.

Кіт хмуро нявкнув, продовжуючи лащитись.

- Ні, - на секунду її брови сіпнулись одна до одної і, здавшись превеликим благальним очам, потягнулась чесати за вушком.

- Ні, - ще раз вказала Поліна під щасливе мурчання.

Мирослава здивовано зиркнула – невістка зголосилась пестити тварину, від чого відмовляється?

- А це вже я тобі кажу, Міро, - внесла ясність жінка, стомлено видихаючи. – Немає шокера. Кількість небезпечних приладів в будинку Сергій звів до мінімуму, коли я була на третьому місяці вагітності, так що…

Гостру засмученість дівчині не вдалось приховати від Полі. Звичайно, вона класифікувала її вкрай невірно. 

- Шеремет приставав? Хочеш помститись?

Від сміховинних припущень невістки Міра лише фиркнула. Те, що ховається між густого гілля, виходячи вночі на полювання (з огляду на те, що воно піджидало невинну тварину), набагато загрозливіше за чіпляння кандидата, які в принципі неможливі, тому що їхні взаємовідносини «помічниця - начальник» ніколи не перетнуть робочу межу.

- Пізно повертаюсь. Не по собі, - Поліна не потребує правди, нехай, хоч для неї з Дмитриком світ не перевернеться догори дриґом.

- Так приходь після шостої, а не на сім годин пізніше, - єхидно вставила жінка, відколупуючи виделкою шматок банану.

- Від сьогодні так і буде, - дівчина помітила відсутність остраху, але ризикувати не воліла, тому в будь-якому разі вирішила відмовити Шеремету попрацювати після окресленого часу.

- Невже? – сумнівно перепитала Поліна.

- От побачиш, - завірила Міра, злизуючи кленовий сироп з виделки.

- А що ж так?

- Варто провести чітку межу між роботою та домівкою, - ухиляючись від оголошення істинної причини, дівчина згребла брудний посуд, поставивши в мийник. - А ще не хочу, щоб ти злилась на мене. Приємного в цьому малувато.

Вона налила миючого засобу із заспокійливим ароматом ромашки на мочалку й стала дерти тарілки, наче наждаком.

- Міро, я не злюсь на тебе. Я переймаюсь, - жінка скинула кота, зав’язала тугий пучок на маківці й вирвала жовтий спонж з худих рук. - Одягайся, я сама помию посуд.

Дівчина пручатись не стала, тільки як покидала квартиру в короткий прощальний поцілунок до Поліни вклала всю свою любов та вдячність за турботу.

Сонно перестрибуючи калюжу за калюжею, Мирослава конфузливо вхоплювала освіжаючу вологість, розглядаючи кожен обвислий кущ. Результат негоди нагадував про чудовиськ, що вилазять на поверхню тоді, коли ніхто не бачить. Скільки нечисті водиться на землі? Чи хтось знає про неї? Чи винищує? Як людям захистити себе при зустрічі? Чи вони незагрозливі? Наряд чи. А чи зможе Міра протистояти їм? Бо очевидно так має бути, раз магічні символи направили туди на поміч. І що робити їй зараз?