Глава 9

— Ти мені що обіцяла?

Обличчя Поліни набувало все яскравішого пурпурового відтінку, в силу її прагнень докричатись до Мирослави. Звісно, повноцінного репету жінка собі дозволити не могла, адже в сусідній кімнаті мирно сопів ледве заколиханий Дмитрик. Цілу ніч він вертівся й хникав, і Поліна носила його дитячою, наспівуючи тихеньких пісень.

Невістка повернулась до міста тільки-но новина про ще одну трагедію долетіла до Вишневенок. Тепер жінка мала серйозні переконання, аби вмовити Міру залишити роботу. Збіги – рідка штуковина, а це вже друге нещастя поряд з кандидатом в мери. 

— Поліно… — занила Мирослава, яка заздалегідь готувалась до промивання мозку невісткою.

— Що. Ти. Обіцяла? — процідила жінка, калатаючи в руці трикутне брязкальце заради заспокоєння.

— Обходити небезпеку та не відвідувати масові заходи, — пригадала обітницю дівчина, яку давала місяць тому.

— То-то й воно! Обходити скупчення! — наголосила жінка, що тупцяла вітальнею, сердито розмахуючи іграшкою, що видавала клацаючі звуки. — Я попереджала, Міро, що не ховатиму ще одного члена сім’ї! Ти чуєш мене чи ні?

— Чую, — Міра розглядала нові шкарпетки з детективом Пікачу, на які вчора в магазині укнув Дмитрик.

Дівчина була рада, що її близькі повернулись, тому не спускала з рук племінника, в якого щічки зробились ще пухкішими, а очі – яскравішими. Ураган внутрішніх переживань Міра втамувала лише одними обіймами з невісткою, за якою безмежно сумувала. Вона визнавала, що останній місяць на самоті жила в страху та постійній напрузі, але з приїздом родичів все відійшло на задній план, і Міра відчула, як відкрило свої наглухо зачинені панорамні вікна друге дихання.

— Ти зробила якийсь висновок? — грізно дивилась Поліна, немов дівчина її розчарувала, а зараз видався останній шанс повернути довіру та прихильність.

Мирослава промовчала. Яка відповідь задовольнила б Поліну? Дівчина не могла покинути все.

Життя Міри перетворилось на залізничний вокзал. Вона стояла на пероні в очікуванні, коли ось-ось оголосять потяг. Руни дають сигнал – дівчина займає місце у вагоні, доїжджає до необхідної станції, допомагає нужденним і повертається на той самий перон, а потім знову і знову. Але інколи потяг уповільнюється, й дівчина не встигає на поміч. Але курс від точки А до точки Б постійно зберігається. Немає іншого напряму. Мирослава його не бачить, або просто не хоче бачити.

— Він тобі подобається? Твій мер? — буденно, наче за келихом розслаблюючого міцного червоного вина, запитала жінка, а у Міри серце йойкнуло.

Карколомну самовідданість Поліна здатна пояснити виключно закоханістю. Проте Міра вбачала в кандидатові політика, в якому зібрані ідеальні цінності, непоборна мораль, бажання служити на благо населення, але ніяк не потенційного нареченого.

— Він не мій мер, — виправила дівчина, надувши вуста. — І ні. Це просто робота. Так склалось, що я можу вдіяти?

— Звільнитись, — Поліна кинула іграшку до гумового кошику та присіла опліч з дівчиною.

— З якої причини? — стала нервувати Мирослава. — Через те, що у Петра Василевича запаморочилось в голові, він невдало впав і помер?

— По телевізору інше говорять.

— В новинах розказують те, що змусить тебе повторно дивитись передачу та підвищить їхній рейтинг. До того ж у медіа якісь сварки з начальником поліцейського відділку, ось вони і закидають нісенітницями Копитовського. Вір мені, я тобі ніколи не збрешу. Віталій Володимирович неодноразово підіймав питання фіктивності ЗМІ, тож ми працюємо над цим завданням. Я вже почала вести офіційну сторінку Шеремета на Фейсбуці, де розкриваю правдиві факти, сама ж знаєш. А він сам постійно скликає конференції, на яких нічого не приховує, Полю. Політика Шеремета відкрита й доступна кожному. Як його помічниця, я не можу покинути штаб за крок до перемоги. А Віталій Володимирович її обов’язково здобуде, і ситуація в місті вирівняється, — заприсяглась дівчина, керуючись статистикою й аналізом Степана.

— Ти говориш, ніби дванадцятилітня фанатка, — з досади плеснула по колінах Поліна. — Навколо твого мера цілковиті біди та драма. А ти все одно біжиш за ним, як вірне цуценя!

— Нічого особливого не трапилось, — погідно розвела руками Міра. — Більшість схиляється до думки, що підрив – справа рук посіпак міського голови, а смерть заступника начальника комбінату – гірка випадковість. Абсолютно не пов’язані події.

— Один знаменник у них все ж є – твій мер Шеремет.

Жінка намагалась ткнути носом Мирославу в те, що від кандидата за кілометр тхне неприємностями. Вона не хотіла, аби дівчина мала стосунок до нього. Якщо попервах чоловік здавався їй дійсно хорошим та привабливим політиком з незаплямованою репутацією, то після мітингу зародились сумніви. А загибель заступника під час вистави лише підкріпила їх. 

— Полю… — дівчина поклала голову на плече невістки, обіймаючи її за талію.

— Нехай, — здалась Поліна, погладжуючи вирівняне ясно-каштанове волосся Міри. — Йди на роботу, а то запізнишся.

Годинник тьохкав двадцять на восьму, а Мирослава завжди виходила саме в такий час. 

— Не хвилюйся за мене, добре? — попрохала дівчина, натягуючи чорні снікерси на лимонного покемона-детектива та шкіряну куртку.