Глава 7

ГЛАВА 7

Відкинувшись на високій спинці чорного крісла, Віталій Володимирович зачісував подовжене волосся долонею. Довгі пальці пірнали в шовковисте волосся й відтягували кінчики, які самостійно збирались до купи, неначе їх і не чіпали.

Збираючи колектив, він уявляв, як слізно заохочуватиме працювати над новими агітаційними заходами, не дивлячись на пережиту кризу. Після невдалої промови та наслідків, які вона потягла за собою, кандидат думав, що зіштовхнеться з холодною презирством, підлеглі розбіжаться хто-куди навіть без милиць. Проте команда, обтрусивши сажу, наклеївши пластир на дрібні рани, ринулась допомагати відновлювати стіни виваженої кандидатської програми, фундамент якої вцілів, адже співробітники живі і, як ніколи, готові довести справу до кінця. Віра у свого фаворита горіла ясніше за повний місяць у степу, що давало змогу рухатись вперед без швидкісних обмежень.

Нарада передбачалась для того, аби Віталій Володимирович підняв командний дух, посилив почуття згуртованості, бажання йти вперед і не кидати почате на півдорозі. Але він звернув патріотичну промову, тільки-но його команда зайняла місця за прямокутним дубовим столом, що перпендикулярно впирався в його власний. Жива активна дискусія розгорілась посеред світлого кабінету, в якому на стінах ліниво переплітались плакати та прапорці сливового кольору, що символізував стабільність, чесність, вічність закоренілих цінностей та правосуддя. Шеремет, склавши руки на грудях, перечитував головний заклик кампанії: «Відданість справі призведе до досконалості світу». Перед ним полемізували семеро найвідданіших випробуваних часом працівників, що кістьми лягатимуть за праве діло. Він підібрав бездоганних маркетологів, аналітиків та фінансистів, що ледь оговтавшись від вибуху, покинули лікарню та прийшли до офісу, аби прямо вказати про відсутність страху, про намір розробляти нові ідеї. І зараз вони, сперечаючись, їх обговорювали. Кожен встиг розробити низку стратегій подальшого виборчого просування без прямого доручення, а за ініціативою, що притаманна бравим воякам.

- Липнева ідея з атракціонами пройшла на ура. Ми можемо спробувати провернути її ще раз. Погода дозволяє, - пронизливо пройшовшись поглядом по колегам, і впевнившись, що його слухають, виразився політолог Кирило. Його кредо – втілювати задуми, які раніше мали успіх.

- Не годиться, - заперечив Микита, потираючи пошкоджений суглоб. - Люди бояться виходити на вулицю, тим паче збиратись в такий натовп.

- Еге, немов гарматне м'ясо, - затріпотіла густими накладними віями Софія. - Ми не можемо ризикувати життями людей знову. Нічого хорошого нам це не дасть.

- Спочатку треба закрити рота діючому мерові. Чули, як покидьок говорив, що з новою владою ріки крові застелять вулиці? – обурено фиркнув Артем.

- Козел! – підтримав його Стьопа, не вибачаючись за нестриманість.

Зазвичай хлопець тримав гідну позицію, не виказуючи різко негативного ставлення, бо звик боротися у чесній боротьбі. Проте і його нерви виявились геть не залізними. Вони з Артемом постраждали найбільше: Артем закрив собою мініатюрну Софію й по спині черкнуло щось колюче, що розрізало сорочку та залишило глибокий поріз від попереку до лівої лопатки, а з правої ноги Стьопи діставали металеві уламки від конструкції сцени.

- Негідник. Наче при ньому все було спокійно! Згадайте, як вибухнула котельня між дитсадком та школою. Він навіть не коментував. Зібрав манатки і поїхав. І одно в інстаграмі оновлював світлини з Балі, - Кирило не збирався зупинятись пригадувати косяки мера, бо так він позбавлявся душевного болю та переживань.

- Жертв же не було… - тихо відізвалась маркетолог Олена, боячись нарватись на шквал шикань від колег.

- І що? Це його якось виправдовує? – Кирило пнув сріблястий стовпчик, який тримав стіл.

- Він же не при чому… - Олена не була впевнена, що варто намовляти без вагомих причин, але білою вороною бути не хотіла.

- Мер міста завжди має брати відповідальність на себе, - втрутився Шеремет, - бо, по суті, він володар ключів, хазяїн міста, і має турбуватись про свої володіння.

- Отож, Віталію Володимировичу, правду кажете. Так що, не лізь, - політолог показав язика Оленці, втішений підтримці начальника.

- Давайте припинимо засуджувати дії колишнього мера, - закликала Міра. Як особистість він не викликав теплих відчуттів, та й гаяти на нього дорогоцінний час було нерозумно. - Темні хмари над нами не допоможе розвіяти його опорочення. 

- Гарно сказано, - похвалив Шеремет, вона слабо всміхнулась.

- Коштів, котрі ми зібрали з атракціонів, вистачило, аби замінити вікна на пластикові в будівлях для пристарілих, - фінансист Микита гортав попередні звіти, вираховуючи оптимально можливі варіанти застосування фінансових ресурсів. - Може, використаємо фішку з благочинністю вдруге?

- Ми можемо передати зібране до лікарні або відшкодувати збитки постраждалим, - закивала Софія, постукуючи по теці свіжим манікюром. - Та й самому центру міста не завадить допомога. На площі розірвало бруківку, викорчуваний газон валяється брилами, лавки потріскались навпіл.

- Бачили, а мер не квапиться наказувати своїм вірним псам прибирати. Кажу ж, покидьок, - не вгамовувався Артем. - Говорить, що бюджет не витримує непередбачених наслідків. Його гаманець їх не витримує, а не він… Розжерся, як свиня вже! О! А якщо спортивний день?