Пролог

ПРОЛОГ

- Неперевершене майбутнє стукає в ваші двері…Тож відчинимо разом!

Хвиля бурхливих оплесків стала на дибки і, зловтішно вишкірившись, злісно обвалилась на заведений натовп. Її води неслись хмурою бруківкою, лупцюючи по щиколотках присутніх, ледь чіпляючи застібки на святкових туфлях та шнурки на новеньких кросівках. Вона не мала наміру сполохати маленьку дитину, яка мирно сопіла у колясці. Та все ж заділа безневинне маля. Воно захникало, а потім розплакалось, змушуючи матір активно колихати візок. Звідусіль посипались погляди докору й накази швидше вгамувати дитя, якому тут було не місце. Вони махали руками й злісно шикали, сатаніли через неможливість послухати надихаючу промову. Ті, кому не заважали зайві звуки, подумки погоджувались, визволяючи некеровані посмішки, або ж навпаки, стискали зуби від неприйняття та ворожнечі. Піниста хвиля затряслась від жовтозубих кривлянь і розлетілась на маленькі прозорі краплинки, що безслідно розвіяло вітром. Утворилась тиша, яку колов дзвінкий завзятий голос:

- Разом ми подолаємо будь-які перешкоди на шляху до кращого життя!

Кожне слово відстукувалось радісними «так» на вустах людей. Їх було так багато. Вони не рухались, але їхні постаті душили один одного, терлись вичищеними від котячого ворсу піджаками, вифранченими сорочками та огрубілими руками. Запахи змішувались, перетворюючись на затяжний дим, накрохмаленого п’янючими парфумами та терпким потом. Де-не-де чутно тихе почихування, що точно не підтверджувало правду, яка вилітала з величезних динаміків, витягнутих нашвидкоруч вибудовану металеву сцену.

Простора округла площа, обвита сірими будинками – центр індустріального міста – була обтяжена насипом фанатиків нової політичної боротьби. Вони витоптували ідеально рівний газон, не турбуючись про його стан; душили рівненько посаджені троянди, що мали б закущитися та вицвісти у справжній буйний сад; шаркали о щойно пофарбовані бордюри, залишаючи довгі сірі полоси; кидали під ноги обгортки нещодавно вм’ятих цукерок та заслюнявлені бички від цигарок, що ніяк не знайде відгуку на перетині совісті та моральності.

Серця зівак бились в такт до стукоту витягнутих доверху палиць з трикольоровим прапором міста. Стовпи коричневого, зеленого та білого фіксувались на цупкому поліестерові, який ледь-ледь хитався зі сторони в сторону, не проявляючи шалену зацікавленість в енергійному тріпотінні. Флагштоки закріпленими не були, десятки людей тримали їх, міцно стиснувши у кулаках, не кидаючи напризволяще, неначе ті були останніми підпорами надії. Довгі палиці рясно виростали по всій площі і служили маяками стабільності та віри, нехай тільки на словах. Символи міста переривались атрибутикою оголошених кандидатів у мери міста, і ті кольори переривали пігментновані зелено-коричневі брижі - одні мерехтіли буйним мандариновим, а інші – гармонійним втішливо сливовим. Округлі значки на грудях мешканців міста світили краще за будь-який ліхтарик, вистеляючи нехитрий шлях до підсвідомості виборців. Нема сумніву – та кофтина, яку ще не проколола золотава застібка, скоро відчує гострий біль, тому що у символічному пакеті з ім’ям нав’язливого кандидата вже лежить знак нового зрушення й тільки чекає влучного часу, щоб вжалити, по максимуму забираючи заблукавші душі тих, хто не підкориться.

Третя година дня сповіщає про завершення довгоочікуваної обідньої перерви для сумлінних заробітчан, та чомусь спільнота тут, вона надає перевагу виборчим перипетіям, зборів громади з філософськими закликами та переконаннями, які маркетологи продумують довгими роками, щоб витрясти гроші за ніщо - за ідею, яка, так чи інакше, вигулькнула б в головах людей. В якомусь сенсі це теж їжа, питання тільки – як вона перетравиться? З користю? Чи ж від неї нудота підступатиме до горла, поки не візьме своє. Та чи вчасно усвідомить це натовп, чи залишки обіцянок стікатимуть каналізаційними люками, розпушуючи сморід огидних завуальованих під «важливо» справ над трупами знедолених роботяг.

- Немає того, чого б ми не могли побороти. Немає того, чого б не пройшли. Не дивіться на годинники, вони брешуть. Справжній час вже тут – час змін!

Від натягнутих бордів на сцені відлітало відлуння оплесків, вони тряслись, та не падали, стояли вірними вартовими свого хазяїна. Вони оточували впевнено, подвоюючи його обличчя та головне гасло, що вкарбувалось в головах мешканців та починало поволі набридати. Недовго залишилось тій фразі крутитись, розлітатись вихором з одних вуст до інших, баскетбольним м’ячем потрапляючи прямо в кошик.

Серпень жарив нещадно. Немов ототожнював запеклу боротьбу двох запеклих претендентів на пост мера найбагатшого корисними копалинами міста. Нескінченний згусток валютних металів, безмежна можливість рости й процвітати, нарешті перетворитись в сяючий мегаполіс, гідний цього звання, -  ось на що було здатне місто в руках розумного та розсудливого правителя. Тільки один зможе підвести до збагачення, інший же збагатиться сам. Кожен у поки ще спокійному натовпі це вже збагнув. Але не кожний підставив правильну кандидатуру в графу. Яка жалість чекає попереду, який сум охопить того, хто помилився, хто сліпо, проте каліграфічно виведе галочку не у тій клітинці, хто з виразом переможця завчасно підпише собі смертний вирок.

Сонце припікало лисини чоловіків, що не здогадались врятувати свої голови. Спека душила нутро, пробивала шкіру. Вода текла шиєю так швидко, що її не встигали витирати повторно забрудненими серветками чи маленькими хустинками. Верхній комплект костюму, напрасованого порядними дружинами для зборів, чоловіки почали стягувати. Навіть збиті депутати не витримували спеку. Розстібнуті ґудзики не впускали більше повітря, а лише показували промінням, куди пробиватись сильніше. Йорзаючи туфлями, жінки намагались знайти ідеальне положення стопи, щоб не натерти мозолі, не вкрити кров’ю лаковане взуття. Можна було б оминути некомфортабельну зустріч на розпаленій ромбованій площі, а натомість провести час для себе, для своєї сім’ї та друзів. Схоже люди власноруч обирають вічні муки в самому серці пекла ще за життя.