Муха
Муха
І муха знову летіла геть. Кудись, без напрямку, без цілі. Її політ був не втечею, просто рухом, що не потребує пояснень.
Вона не мала серця, здатного стискатись від жалю, і не мала пам’яті, щоб зберігати біль.
Тому поспівчувати цій нещасній жінці вона не могла. Так само, як не могла звинуватити її у слабкості, у бездії, у тому, що «треба було жити якось інакше».
Люди люблять повторювати: усе залежить від нас. Наче в кожного є вибір — чистий і простий, як кнопка «так» чи «ні». Як знати, хто гідний співчуття, а хто — «сам винен»? Чи знає хтось, як рахувати біль, провину, розплату? Може, хтось знає… а може, усе це вигадка, щоб легше було дивитись у дзеркало.
Муха не знала цього. Вона просто летіла далі.
Повітря змінювалося, тепліше, світліше, і десь унизу вже хтось відчинив вікно. Муха зробила коло над дахом, мовби вагаючись, і рвонула далі, у простір, де знову чекала нова історія. Інший дім. Інший гріх.
#1189 в Сучасна проза
Відредаговано: 23.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
