Муха

Над містом кружляла муха. Вона прилетіла зі світанком, коли місто ще не встигло ожити у своєму звичному метушливому ритмі. Тільки сонний туман висів між дахами, а світло вікон давало натяки, що вже за кілька годин життя знову вируватиме у цьому містечку. Муха не мала плану.

У мух ніколи не буває планів. Лише напрямок. Вони летять туди, де тепліше, де пахне молоком, кавою чи людським потом. Туди, де їх не очікують, звідки їх гнатимуть, і де ніхто ніколи не буде радий їхньому візиту.

Вона нічого не знає про людей, яких так дратує її присутність. Не розуміє, що вони єдині створіння, здатні нищити цілі країни, просто переплутавши пріоритети. Вони створюють і ламають із тією самою наполегливістю, з якою муха б’ється в скло.

Її не турбує справедливість, вона не відчуває болю чи провини. Просто летить за запахом, за відблиском, за рухом. Іноді здається, що мухи бачать світ чесніше, ніж люди. Без пояснень, без оцінок, без потреби щось доводити.

Місто тим часом ліниво потягується після ночі. На першому поверсі хтось заварює розчинну каву у тріснутій чашці, на третьому — розчісує дитину перед садком, на п’ятому — проклинає будильник, який упав із тумби й тепер дзеленчить на підлозі.

У лікарні на околиці черговий лікар знімає халат. Ніч минула без надзвичайного — «без ускладнень». У скляному офісі ближче до центру вже світяться монітори. Перші листи, перші наради, перші маленькі компроміси, які ще не вважаються брехнею.

Вулиці наповнюються людьми, які щойно вийшли зі своїх снів і ще не визначили, ким бути сьогодні — добрими, байдужими чи просто зайнятими.

Її перше коло тягнеться над вулицею, повз дроти, що пролягають вздовж дахів, і вікна, в яких починає вмикатися свіло. Внизу повільно котиться автобус, відчиняючи двері з важким зітханням. З під’їзду виходить жінка в халаті. Вона несе порожні пляшки. На лавці старий чоловік вдягає рукавиці, хоч ще темно. На даху гуртожитку хлопець курить і дивиться на схід, де перші сонячні промені вже готові підсвічувати людей, які незримо об’єднані в одну історію.

Муху не хвилює, скільки разів місто зраджувало саме себе, скільки разів брехня видавалася турботою, а байдужість —спокоєм. Вона просто шукає місце, де тепліше.

Вітер легенько підхоплює її, закручує біля даху. Під нею простягається двір із розбитою плиткою, кілька сміттєвих баків і безліч різних будинків із власними історіями.

За мить муха вже летить далі, до світлого вікна. Вона знижується, ковзає по потоку повітря, торкається крилом герметика на рамі, і влітає всередину.