Розділ 5

Кароліна

Вперше переліт я перенесла спокійно. Андрій допоміг мені в цьому. Ми летіли в окремій залі, з купою їжі, напоїв та стюардесами, які допомагали в усьому. Це дійсно дарувало окрему атмосферу і вперше я відчула радість від дороги.

Іспанія зустріла чудовою погодою. Тут взагалі-то дуже жарко, але зараз майже зима, тому прохолодно.

Андрій одразу сказав, що брати з одягу, тому речей мало і всі вони досить легкі. Сказав, що купимо все тут.

Мені дуже не зручно сидіти на його шиї, але, по-перше, він сам запропонував, а по-друге я хочу швидше встати на ноги. Я одразу сказала, що віддам все, що винна. Не можу я по-іншому.

— Кароліно, тебе відразу везуть в лікарню. Я приїду завтра, але тобі і без мене все покажуть. Жити там ти будеш два місяці,

обіцяють, що за цей час ти станеш на ноги.

Ми доходимо до сходинок з літаку і я бачу коляску. Таку, спеціальну. Для тих, хто не може ходити.

— Я не сяду в це. — Одразу виривається з мене.

— Чому? Каро, по-іншому ми не дійдемо. Тобі буде дуже боляче.

— Ти не зрозумієш... Я сяду в нього і все. Це річ для тих, хто не вірить в те, що встане. Це для тих, хто не може ходити взагалі, а я можу! — Намагаюсь зробити крок, роблю, і від болі падаю. Андрій одразу підхоплює мене та бере на руки.

— Тоді підемо так.

Це було несподівано. Він робить для мене все, а я навіть не знаю, як віддячити. Це дуже не зручно.

Виходимо та натрапляємо на тонну журналістів. Господи, що вони тут забули? Графницький продюсер, а не зірка Іспанії.

— Андрій, Ви повернулись назавжди чи у відпустку?

— Андрій, хто ця дівчина з Вами?

— Андрій, Яніна досі працює з вами?

— Андрій, це Ваш новий проект чи Ваша дівчина?

Він ігнорує усі запитання та просто закидує мене на заднє сидіння чорного берседесу. Сам сідає поряд зі мною.

Пересилюючи біль, я пересідаю до нього на коліна. Він здивувався, але обійняв мене у відповідь.

— Дякую, дякую, дякую. Я скажу це ще безліч разів, але мені так важлива твоя підтримка, ти так допомагаєш, я не знаю... — Утикаюсь до нього в шию та намагаюсь заспокоїтись. Запах його дорогого одеколону заспокоює, він мене заспокоює.

— Тихо, дівчинка, тихо. Все добре, ми впораємось, Каролінко, все буде добре.

Яніна

— Ми майже долетіли, тому швидкий інструктаж. — Почала я, поглажуючи ноги Алії, які лежали на моїх колінах. Ця дівчина зводить мене з розуму.

— Ооо, ось це цікаво! — Вона відірвалась від книги, яку перед літаком їй всунула Кароліна. Здається, це був Лев Товстий.

— В Іспанії мене знають всі. Тут журналісти будуть на кожному кроці, вони не дадуть проходу, вони завжди будуть поряд, тому ходимо обережно. Речі завжди при собі, в моїй автівці нічого не залишаєш. Тут дуже сильно крадуть, ти не встигнеш вийти з літака, як в тебе вже не буде телефону. Завтра в тебе починається швидкий курс іспанської. Я не знаю, скільки ми тут пробудемо, тому ти маєш знати мову. Репетитор буде вже завтра. І, останнє, ти не спілкуєшся з журналістами. Ніколи. — Так. Це було в приказному тоні, але я знаю цю мадам, вона захоче щось счудити, а всій нашій великій компанії зараз не потрібні проблеми.

— Добре. Я тебе почула. — Це було дивно, я думала, Алія буде ще купу разів сперечатись та робити все по-своєму. Але вона тихенько зарилась назад в книгу, а мені залишалось лише спостерігати за нею.

Вона дуже гарна. Її карі очі, таке хвилясте волосся, руки з обережним, простим, але при цьому дуже жіночим манікюром. Ми зовсім різні. Вона вдягається, як хлопчака, працює в поліції та майже завжди посміхається, а я чорна, як темінь, від мене за вулицю чути запах грошей та жіночої енергії. Ми різні, але так ідеально поєднуємось.

Стюардеса кричить, що ми йдемо на посадку, і треба пристебнутись. Це ми і виконуємо. Скоро моя домівка зустріне нас палючим сонцем та купою людей, які знають мене, як найпопулярнішого дизайнера країни.

— Ну що? Виходимо. — Подивилась на дівчину. Вона трохи нервувала, але в очах було видно рішучість.

Відчиняють двері літака, і на нас одразу сипеться купа журналюг. З сусідніх дверей виходить Андрій з Кароліною, вони буди в іншому салоні. Їх журналісти чекають трохи далі, весь удар на себе повина приймати я.

— Руку дай. — Одразу відчуваю свою дівчинку і роблю крок вперед. Ну, що? До моєї автівки не так вже й далеко.

— Яніно, чому ви приїхали з цією дівчиною?

— Яніно, це ваша нова дівчина? А що сталось з Розою Тірс?

— Яніно, як ви пояснете свій зв'язок з Яною Романовою?

Купа питань, на які я не планую відповідати. Все, що їм треба, потрапить до них через Андрія.

***

Журналісти вже чекають нас біля мого житлового комплексу, але набагато менше. Ми проходимо за ворота і нас більше не будуть чіпати. Тут є охорона і більшість відомих людей обрали саме цей житловий комплекс. Він найкращий в Мадриді і все ж усім поп-стар краще триматись разом.

Чую лай песика, коли підходимо до мого будинку і голос. Дуже знайомий голос, солодкий, як цукерки.

— Яніна! Нарешті повернулась. Чи вже краще Яна? — Бачу її маленького песика та хочеться скрутити шию. Я знаю, що вона не просто вийшла з ним прогулятись. Знала, що я приїду. Коза.

— Що ти тут робиш? — залишила Алію подалі, а сама підійшла до Рози.

— Ну, як це? Я чекала твого повернення. Хто це з тобою, до речі? Якась замухришка. Не наша? Мені можна ревнувати? — Посміхнулась білявка та потягнулась до мого плеча.

Я піймала її руку. В очах вже бігали вогники.