Дописала... Я не знаю, що казати. В мене так калатало серце, коли я редагувала останні фрагменти (нагадую, що фінал я написала ще влітку), я ніколи такого не відчувала, коли писала. Таких емоцій не було ніколи. Ця книга для мене особлива.
Я хочу подякувати собі. За те, що писала її. Таку складну для мене, таку жахливо важку для всіх. Я дуже люблю її.
А ще, хочу подякувати людині, якій її хочу присвятити. Настя. Вона тобі. Ніколи не думала, що комусь присвячу книгу, але зараз розумію, що цю книгу я присвячую їй. Деякі моменти народились завдяки їй, а її не любов до Яніни - це щось. Вона ще не знає, що я це зараз пишу та щось їй там присвячую, це буде сюрприз.
А сприводу фіналу... Самі думайте, чи живі герої, чи ні. Він відкритий для ваших міркувань. Усім дякую, і собі теж дякую!