Епілог

Вона, така чудово-прекрасна, завжди з правильнами вчинками та чудовим життям стояла біля цієї могили та плакала... Плакала, як та маленька дівчинка. 

— Я б так хотіла зараз тебе обійняти... Ти причинив мені стільки страждань, я вбила тебе, а зараз плачу тут. Але я помстилась за Кароліну. Я помстилась за себе. Я зробила все правильно, але від цього не легше. 

《— Ти що наробив? Ти скинув її! — Алія накинулась на нього. Билась в істериці, а я просто підійшла ближче. 

Єдине, що викличе його реакцію, це те, що я зараз реагувати не буду взагалі. 

— Кароліна померла, а навіть, якщо ні, вона знову буде страждати. — Зробила крок до нього. Він відійшов назад. 

Дивилась прямо в очі. Я його більше но боюсь. Кароліна боялась. В Кароліні жив страх, в мені ні. 

— Алія вже не людина. Подивись, що ти вчинив з маленькою дівчинкою! Вона покохала тебе, і цю білу прошмандовку. А ти відібрав у неї це все. — Ще крок вперед. І його крок назад. Ближче до краю. — Я... Лише я стала людиною. О Богине, я змогла вирватись з твоїх лап, але і мені ти зробив тоді боляче. 

Вперше за цей місяць я на вулиці знімаю з шиї шарф. Вся вона скалічена. Купа шрамів. Не одна пластична операція не допомогла. Ні грошей, ні моїх сил не вистачило б з цим змагатись. 

— Так чому б тобі зараз не померти? Чому страждаємо, лише ми? 

І я штовхаю його так сильно, як тільки можу. І так. Він падає. Він летить вниз не вимовивши і слова. Прямо туди, куди декілька хвилин тому полетіла Кара. 

— Зло породжує ще більше зло... — тихо вимовила Алія та закрила очі, всхлипуючи.》 

Яніна кладе на землю квіти та, повернувшись на підборах, покидає кладовище. Останні краплини сліз падають на землю, а вона вже не відчуває біль. Лише тугу. 

Всі ми намагаємось приховати своє минуле. За новим обличчям, ім'ям чи вчинками, але воно все одно рано чи пізно повернеться до нас. І ви вже не сховаєтесь. І тоді залишиться лише ніч. І тепер є тільки ніч.