Розділ 29

《Эта война с тобой - сражение слов.
В этой войне пули лучше цветов 
Я не хочу проиграть, я и так потеряла
Много красной жидкости
Боишься крови? Прости》 

Алія 

Я прокидаюсь раніше Яніни. Боже, вона дуже гарна... Її чорняве волосся, біла шкіра, руки. Мені подобається в ній все. 

Встаю з ліжка та кидаю погляд на Санта Муерте. Її портрет вже не здається таким страшним. Напевно, прийняла мене. 

Підходжу до білої шафи та намагаюсь знайти хоча б якусь футболку в речах Яни. Вона взагалі носить щось, окрім суконь? 

Знаходжу чорну довгу футболку та натягую на себе. Вона, хоч і не має запаху ладану, але має її енергетику. Я таке люблю. 

Відправляюсь на кухню варити каву та намагаюсь зрозуміти, що сталось. Я переспала з дівчиною, яка вчора почала розповідати свою історію. Я хочу дізнатись правду, дійсно хочу. Якщо Яніна думає про продовження відносин та кохає мене, їй доведеться розповісти. Я не хочу таємниць. В нашому житті їх достатньо. 

Вчорашня розмова з Микитою та Карою нічого не вирішила, ми всі тільки посварились. Іноді в мене відчуття, що це все не закінчиться і він буде поряд все моє життя і, якщо раніше я була тільки за, то зараз мені це не потрібно. Як Кароліна живе так стільки років? 

До речі, про Кароліну, витягаю телефон та дивлюсь пропущені виклики. Всі від неї. 
Пишу швидке повідомлення, що в мене все добре і я у Яніни та вимикаю телефон. Треба зробити перев'язку, адже нога болить та прийняти душ, але мене зі спини забирають в обійми. 

— Добрий ранок, — Такою щасливою я давно себе не відчувала. 

— Добрий. Кава готова, я в душ, — Я викручуюсь з її обіймів та поринаю у царство ванної кімнати, а коли виходжу з неї, Яна починає розповідь. 

《Все своє дитинство я знала, що, якщо щось станеться, в мене є брат. В нього такі ж зелені очі, а ще він доросліше та розумніше. Я з дитинства важала його ідеалом. 

Мої мама та тато кохали мене, але не так, як він. Його відношення до мене я важала святим. В дитинстві він захищав мої іграшки та купу часу приділяв моєму розвитку. Коли я підросла та пішла до школи, Микита допомогав з домашнім завданням та підтримував мою творчу душу. Коли я перейшла у підлітковий вік, він почав брати мене в свої компанії, я познайомилась з його друзями та першою дівчиною. Ми завжди були з'єднані зеленими очима. Ми розуміли один одного одним поглядом. Я важала наші відносини нормальними, ідеальними. Я важала, що все добре та нічого не треба змінювати. Я вірила йому. 

Очі я відкрила, коли він майже вбив мене, коли пішла до психіатра в Іспанії. Тоді я перестала дивитись на всі чудові вчинки, що він робив, перестала згадувати все хороше, що він робив. І тоді я зрозуміла, що покарання були не на користь мені. Він похитнув мою психіку так, що до вісімнадцяти років я думала, що так роблять всюди і це нормально. Що ці покарання прояв кохання. 

Покарання... Коли я казала мамі, що він б'є моїх подружок я хотіла, щоб він зрозумів, що це не гарно і дівчаток бити не можна. А він казав, що я правильно вчинила, але скаржитись на брата не можна, адже ми одна сім'я, і карав за це. Підпалював сірник та обпалював мені коліно. Я дійсно важала, що все добре. 

В підлітковому віці я побилась з хлопчиком і за це його викликали до директора. А я за це отримувала порізи. Але і це здавалось мені нормою, адже я вдарила хлопця. Я винна, а це лише покарання, так карають усіх дітей. І я йому вірила. 

Він довго натякав мені, що треба тікати. Легенди про Богиню Смерті, відсутність на мені порізів цілий рік. Але я до останнього вірила йому. 

В ніч, коли все сталось, в ніч, яка забрала мене в свої обійми, він зайшов у мою кімнату та просто запитав: 

— Чому в нас з тобою однакові очі, Яно? В чому таємниця? 

— Я твоя сестра, це нормально, — просто відповіла я. 

— А чому такі ж самі очі в Богині Смерті? Можливо ти, це вона? 

Ну, а далі... А далі купа порізів мого обличчя та шиї ножом, я майже не могла дишати та все, що змогла вимовити "Поверни мені моє обличчя". Я вибігла з будинку в чому була. Люди викликали швидку, а далі я втекла. Подруга дала пару тисяч на квиток та дістала несправжні документи.》 

— Ти пережила це все. Тобі відновили зовнішність... — заворожено дивиться на мене Аля. 

— Так, це безліч пластичних операцій. Грошима мені допомогла знайома, про яку я розповідала безліч разів в інтерв'ю. Я зустріла її в кафе, в перший день, в Іспанії... 

— Так, я дивилась. А шия? Чому тобі не зробили її? 

— Шия... Мене могли не врятувати. Один невірний рух лікаря і я б померла, адже до сонної артерії залишалось декілька сантиметрів. Дивно, як Микита не перерізав мені горло. Робити пластичну операцію великий ризик і я не готова. Не готова була померти без помсти, якщо що. 

— Помсти? Ти приїхала сюди, щоб помститись? 

І я продовжую... 

《 Завдяки знайомій, на яку мені довелось пропрацювати три роки, я змогла купити собі квартиру на березі моря та заробити не аби-яку популярність. Я жила в своє задоволення в спробах забути ту ніч. Я гуляла по клубах, я працювала над проектами, які мені не подобались, аби заробити гроші, а коли це вийшло і ця жінка нарешті відчепилась, настав час з'явитись новій Яніні. Я почала розвивати саму себе. Грошей вистачало, щоб заробити справжню популярність. Цим я і займалась. Так і з'явилась Яніна Муерте. Чому Муерте? Тому, що Іспанія. Тому, що Богиня врятувала мене. Вона показала мені шлях. 

Помста. Я вирішила повернутись в Україну через п'ять років проведених в Іспанії. Довелося витратити три роки, щоб знайти його, Каролінку, моїх батьків, яких нестало та тебе. Моя поява в ваших життях не випадкова.》 

— Як ти плануєш помститись? — запитує вона, а я не збираюсь відповідати. Вона б не попередила Микиту, я впевнена, але я не розповім. Їй це не потрібно, це наші з ним справи. 

— Вибач, але я не скажу. Спочатку я зроблю це, а далі все інше. 

На телефон приходить повідомлення. Зробили ключ. Треба їхати. Головний день, заради якого я приїхала сюди настав. Сенс життя? Буде тобі сенс життя. 

*** 

Коли я подивилась те відео про сенс життя, одразу все зрозуміла. Картини. Він обожнює свою роботу. Без неї він ніхто. Це його сенс життя. А ми всі знаємо, що сенс життя — це слабке місце. Розтоптати його, автоматично розтоптати людину. Тому я і придумала одну ідею з його офісом. 

— Дякую за таку швидку роботу. Ви дуже допомогли, — забираю ключ та віддаю гроші в конверті. 

— Сподіваюсь, ніхто не дізнається про це? Адже це незаконно. Мені довелось довго підбирати ключі до замку. 

— Прошу про теж саме. Там достатня сума, щоб ви мовчали довго. 

Не попрощавшись, направляюсь до його офісу, де зберігаються усі картини. Все, що він малював, його життя тут. Я казала, що зі мною краще не грати.