Muerte Blanca, сеньйора

Розділ 28



《На пороге самый обычный вечер
Что будет если продлится он вечность?
Что если я тебя больше не встречу?
От сего так грустно
Хотя нет
Мне уже легче
Ну что будет, если я так и не встречу
Тебя
Совсем
Никогда》 

Кароліна 

Дзвінок зі швидкої та лаконічне "Дильшат Алія зараз в лікарні номер один, на м'ясоїдівській. Прохала попередити вас."
Вибили з колії, але я одразу ж зібралась та поїхала. Лише цього нам усім не вистачало... 

Невідомість страшніше очікування, бо ти не маєш ніякого уявлення, що сталось та, що тебе чекає у майбутньому. 

— Що ти тут робиш? — Я бачу Яніну та вже не стримую гніву. 

Мало того, що вона перша дізналась про цю ситуацію, так ще й тепер стоїть тут, як ні в чому не бувало. 

— Те ж саме, що і ти. Молюся Богині тільки, щоб з нею нічого страшного не сталось. — відповідає, навіть не повернувшись до мене. Її нахабству немає меж! 

—  Ну, звісно. Ти навряд чи вмієш відчувати. Алія просто потрібна тобі для чогось. Як і я, як і Микита. Нехай останнього мені і не жаль. 

— Та, що ти знаєш про мене!? — У два кроки долає відстань між нами. — Думаєш, найрозумніша? Ти здавалась мені маленьким мишеням з ідеальними самооцінкою та манерами, але ні! Ти жахливіше в сто разів. Ти сама себе заганяєш у рамки та робиш вигляд, ніби леді, але ні! Ніяка ти не леді, ти звичайна дівчинка, яка з дитинства тягне за собою маску ідеалу всесвіту. — Оглядає мене з голови до ніг. — Спочатку подивись на себе не через рожеві окуляри. А Алія... Я кохаю її. І так, це єдине почуття, яке ще залишилось в моєму серці. 

Мені боляче. Бо вона відкриває найпотаємніші дверцята мого життя, але при цьому знає мене менше місяця. Як це можливо? 

Алія 

Я сиджу в кабінеті у лікаря та чекаю, коли мене вже нарешті відпустять. 

Мені сказали зателефонувати комусь, щоб мене забрали, адже ходити я навряд чи зможу сама. В голову одразу прийшло два ім'я. Кароліна та Яна. Останню після сварки набирати бажання не було, але я пересилила себе, адже... Адже не хочу сваритися ще більше. 

При тому, що Яніні я зателефонувала пізніше, вона приїхала жах, як швидко. І була дуже схвильована. 

Нарешті, нова емоція. 

— Дівчино, вийдіть та почекайте в коридорі. Я вас покличу, — роздратовано прикрикнула медсестра та Яна вийшла. 

Далі мені швидко оглянули ногу, (бо боліла саме вона) та, написавши на листочку назву якихось ліків, пояснили: 

— Що ж, це звичайний вивих. Тиждень ніяких швидких рухів та мазь з еластичний бинтом і все пройде. 

Забрати мене вийшла Кара. Вона допомогла вийти на вулицю, розпитала про самопочуття, обійняла та збігала за усім необхідним в аптеку знизу. 

— Ти просто сонечко, — посміхнулась я. 

Коли вийшли на вулицю, я одразу помітила її. Незмінне чорне пальто, підбори та цигарка в зубах. Стоїть поряд зі своєю автівкою. 

— Аля, все добре? Тобі допомогти доїхати додому? Чи можливо в мене залишишся? 

— Ні, дякую. Мені треба переговорити з Яніною... 

— Гаразд. Зателефонуй, як дістанешься та скажи свої подружці, що я її вдарю, якщо вона залише тебе тут на самоті! 

Яніна не залишить. Сподіваюсь... 

Відмовляюсь від допомоги дійти до її автівки разом та чимчикую сама. Майже одразу Яніна підривається та допомагає. 

— Ти як? Що взагалі сталось? — Її злість зникла, так само, як і моя. 

— Машина збила, але не смертельно. Допоможеш доїхати додому? 

— Звісно, сідай. — Відчиняє мені двері. 

Поки жінка шукає в телефоні навігатор, я наважуюсь. 

Відстегую ремінь безпеки та пересідаю до неї на коліна. Нога болить, але я не звертаю на неї увагу. Дивлюсь у її зелені очі та не бачу там тієї ночі, що бачила ще годину тому. 

— Я кохаю тебе, Алія. Дійсно кохаю. І сьогодні, коли зрозуміла, що можу тебе втратити, майже збожеволіла. Я давно не відчувала весь спектр емоцій. Я... — Не даю їй сказати більше нічого. 

Мені досить було почути ці слова. Я весь цей бісовьский місяць хотіла почути її кохаю. Я хотіла зрозуміти, що я не одна працюю над цими відносинами. Я хотіла відчути її кохання. Я хотіла побачити її емоції у мій бік. Це егоїстично, чекати їх від неї, але я бажала їх відчути. І нарешті відчула. 

Цей поцілунок... Він не був наповненим пристрастю, як той, у клубі, він не був швидким поцілунком, щоб ніхто не побачив, як в цій машині. Це був поцілунок, який був потрібний нам обом. Це було наше зізнання один одному. Цей поцілунок зі смаком темної та холодної ночі сказав нам обом більше, ніж ми самі могли сказати один одному за цей місяць. 

— До твого будинку година автівкою, — каже, відірвавшись від мене, Яніна. — Іноді мені здається, що Одеса ніколи не спить. 

— Нам треба поговорити без емоцій. Поїхали до тебе, це швидше. 

*** 

Я проходжу у її кімнату і в очі одразу кидається портрет Санта Муерти. Я, напевно, ніколи до нього не звикну. 

Дивлюсь на підлогу. Чую, як Яніна хоче почати, але я кажу перша: 

— Я почну. Наше знайомство... воно не випадкове, — я повертаюсь до неї та на одному диханні кажу. — Я не випадково підійшла до тебе, бо я та Тимур копаємо під тебе. Нам здалось, що ти зникла Яна Романова і, як виявилось, це правда. Я знаю про твій щоденник та про твоє дитинство, я читала його, але не знаю, що сталось вісім років тому, коли ти втекла. Вибач. 

Вона не дивується. Іноді в мене виникає відчуття, що окрім насмішки над іншими нічого не відчуває. Але потім згадую наш поцілунок і все розумію... 

— Що ж, а я ж знала, хто ти насправді. Я знала, що ти дівчина Микити, але на момент нашого знайомства не знала, що ви вже розбіглись. Звідки? Я сестра Микити Романового і так. Це я Яна Романова. 

Я не перебивала. В голові була купа думок, але я давала можливість Яніні сказати все. 

— Коли я поверталась, про це знали всі, а коли зникала, лише я сама. Микита справжній псих. Я ніколи, нікому цього не показувала, але тобі я можу відкритись. Іноді мені здається, що тобі я можу сказати все. — В цей момент вона знімає з шиї хустку. 

І я бачу купу шрамів. Усі вони вже давно мають однаковий зі шкірою відтінок, але в її серці вони досі живуть своїм життям. Я впевнена, вона день за днем дивиться на них у дзеркало і ненавидить. В іншому випадку, вона б не носила їх. 

— Хто це з тобою вчинив?... Невже він? — в голові не вкладається. 

— Так. Мій рідний брат в один день порізав ножем все моє обличчя та шию. Я вся була в купі глибоких порізів, а він промовляв, що я сама винна.  

— Господи, Яніно, ти хочеш розповісти мені про це все? — Я не розумію, як? Після Кароліни я не здивувалась би напевно нічому, але він вчинив це з рідною сестрою! 

— Ні. Давай пізніше, благаю, — по її обличчю текуть сльози. Вперше бачу, що вона плаче. — Алія, зараз я хочу лише тебе. 

В мене перехоплює подих. Вона підходить та сідає поряд. Я потрібна їй зараз. Все дитинство її зраджували, її ніхто, ніколи не кохав. Але зараз в неї є я. 

Скільки я можу думати про людей навколо? Все життя я живу стандартами світу. В цій кімнаті зараз є лише я та вона. Я сідаю на неї та цілую. Цілую її руки, шию, а вона плаче і плаче. Зараз я розумію, що готова подарувати їй весь світ, лише б вона не плакала. Ці почуття... Це не таке кохання, як було в мене з Микитою. Це зовсім інше почуття. Таке світле, але таке важке. Воно окриляє, але ж боляче обріже мені крила, я знаю. 

Яніна перекидає мене на ліжко та нависає зверху. Тут вона головна. І я не заперечую. 

Ця ніч була накращою в моєму житті. Темна вулиця Одеси, квартира Яніни та купа нових почуттів. Її губи, руки, її кохання. Вона дарувала мені всю свою турботу, а я віддавала їй себе без останку. 

— Я потребую тебе, як повітря. Я обожнюю тебе, Алія, — ми переплітаємо долоні в замок, стикаючись лбами. Це була не ніч пристрасті. Це була ніч кохання та правди. Я подарувала їй частинку свого світла, а вона віддала себе всю натомість.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше