Розділ 18

《Ми так хотіли удвох
Кричати слова: "Будь мені
Вірною, сильною"
Я живу у тобі
Якщо це любов на землі
Нехай буде вічною...》 

Яніна 

Сьогодні буде знята частина масок. Сьогодні я покажу всім, на що здатна. Так, я хвилююсь. Мало того, що треба гарно показати себе у клубі, так ще ця зустріч... 

Відчуття, ніби я зараз зовсім не в нашому світі... Я намагаюсь зосередитись, але не виходить. Хоча з іншого боку, наш світ чи не наш... Яка різниця? У будь-якому випадку є чорна та біла сторона. І чорна завжди перемагає. 

З самого ранку відправляю три запрошення. Це віп зона і всі вони повинні будуть спочатку попасти в один і той самий кабінет. З нього все і почнеться. 

Микита приїде раніше за дівчат. Алія з Кароліною їдуть на один і той самий час. О дев'ятій годині вечора всі вони будуть тут. 

Ну що ж, темна ніч до Дня Смерті нехай розпочнеться прямо зараз. 

Кароліна 

Ми одягнені у чудові сукні. Моя блакитного та в Алії чорного кольору. 

Заходимо по запрошенню у зал. Пропускають нас одразу. Усі посміхаються та дивляться у наш бік, як на головних гостей цього вечора. 

Грає музика, а я відразу відчуваю знайомий прилив енергії. Так буває лише у Мексиці та Іспанії. Яніна дійсно змогла привести за собою дух культу смерті. 

- Добрий вечір. Кароліна Георгіївна та Алія бінт Аднан, правильно? 

- Так. - В нас забирають куртки та проводять повз головну сцену та бар. 

Дівчина веде нас сходами вниз і Алія не витримує: 

- Вибачте, а куди ми йдемо? 

- Яніна Муерте попросила провести вас особисто, адже ви віп гості. У статних персон вечірка починається не в головному залі. - відповідає дівчина і ми замовкаємо. 

Алія відчиняє двері, навіть не постукавши. 
Маленька кімнатка, де стоїть шкіряний диван, дзеркало та стіл не викликає довіри. 

В центрі стоїть крісло, в якому, спиною до нас, сидить чоловік. Я одразу розумію, хто це. Кидає в жар. Що він тут забув? 

Хлопець повертається до нас обличчям. Гарний костюм, склянка коньяку в руках та незмінна посмішка, яка ідеально личить його зеленим очам. 

- О це так зустріч! Дівчатка, маєте чудовий вигляд, - відчуття, ніби знав, що ми прийдемо. 

- Микита!? - здивуванню Алії не було меж. 

- Що ти тут робиш? - тремтячим голосом запитала в хлопця. - Звідки ти його знаєш? - повернулась до чорнявої. 

- В мене до тебе те ж запитання! Це мій колишній. 

- Колишній?... 

Так ось кого вона так сильно кохала та ось про кого я розповідала їй нещодавно на кухні. 

Я не розуміла, як Алія могла з ним зустрічатись. Це монстр. Він не вміє дарувати ні щастя, ні радість, ні кохання. Він вміє лише забирати це все. Бо так. Це моє найстрашніше минуле. Та її, напевно,  найщасливіше. Бо я ще не бачила, щоб людина так по комусь вбивалась. 

- Аля... То ти знайшла собі в подружки білу овечку? Я вже думаю, як це так, Кара почала змінюватись, вже й мене на місце ставить... Не за правилами це, не за поняттями. - посміхається. - Пам'ятаєш, як я казав, що кохаю тебе? 

Дівчина беззвучно плакала, дивлячись на це все. Так, вона усе зрозуміла. Мої руки, що тряслись поряд з ним та страх сказали усе замість мене. І це потрясіння було сильніше за неї саму. 

- Ти плачеш? Напевно, засмутилась, що те зізнання було не справжнім? 

- А, ну так, звісно, на, що я розраховувала від хлопця, який зґвалтував свою сестру? - вона розвертається та врізається прямо в Яніну. 

Дизайнер зайшла сюди за нами так безшумно, що навіть я злякалась. 

Яніна, як справжня богиня, обіймає Дильшат та так само як і хлопець навпроти, всміхається. 

- Як дивно... Навколо тебе крутиться три дівчини й не одну ти не зробив щасливою. - розвертається на своїх червоних підборах та, взявши Алію за руку, виводить з кімнати. Ми залишаємось наодинці. Це лякає та заінтриговує однаково сильно. 

*** 

Алія 

Я виходжу за цією чудовою жінкою та ще й досі схлипую. Ми одні в коридорі. Це, ніби підвал, адже музика клубу лунає зверху. Там люди веселяться і не думають над тим, що відбувається під ними. 

А в голові й досі лунають його слова "Ти плачеш? Напевно, засмутилась, що те зізнання було не справжнім?"
В один момент Яніна просто-таки вбиває мене у стіну. 

- Досить! Досить плакати через цих нікчем, які нічого у своєму житті не досягли. На них світ клином не зійшовся! Окрім чоловіків, поряд є люди, які справді тобою цікавляться, тому думка якогось там Микити не повинна тебе чіпати, - ніжно бере мої щоки у свої руки та великими пальцями витирає сльози. 

Її холодні долоні протвережують, а турбота бентежить. 

Нахиляється до мене впритул та ми стикаємось лобами. Каже: 

- Дозволь думати про тебе не лише чоловікам... - і Яніна торкається своїми губами моїх. В цю хвилину я забуваю про все, що турбувало мене дві хвилини тому. 

Дівчина бере владу на себе, а я не можу супротивитись їй. Її запах... Це нотки ладану та грошей. Це порив пристрасті, який йде від неї за кілометр. І я готова бути в цьому пориві під нею. 

Моя рука вже під її сукнею. Я не можу контролювати це. Десь, у думках, я розумію, що все не правильно, що так не повинно бути, але відмовитись від її губ, що подорожують по моїй шиї, я просто не маю сили. 

- Я ненавиджу тебе, чуєш? НЕНАВИДЖУ! - відкриваються двері та з кімнати вибігає Кароліна. 

Я хочу залишитись в обіймах Яніни, я хочу зрозуміти, що означає ця зустріч, але біжу вслід за Ліною. Їй потрібна моя допомога. 

- Ну що ж, поговоримо, - виходить Микита до Муерте. Це останнє, що я чую, адже далі мене забирає у свій всесвіт музика.