Розділ 16

Розділ 16 

Микита 

Я прокидаюсь та підскакую прямо на ліжку. Яніна. У думки знову врізається вона. Дівчина, з такими ж зеленими очима. Дуже сексуальна дівчина. Її напускна суворість приваблює, а відсутність почуттів змушує відкрити цю загадку... 

Одне мене бісить. Я думаю про неї занадто часто. 

Повертаю голову в бік та дивлюсь на портрет Санта Муерти. Ніхто не може дивитись їй в очі. Навіть я не можу. Страх охоплює одразу. Це важко. Важко покохати її чистим коханням. Бо вона вся з темноти. Страх буде поряд завжди. 

Ритуал. Це сто відсотків він. Думати про дівчину такими специфічними, нав'язливими думками можна лише... Під дією ритуалів. 

Що ж, я недооцінив цю дівчину. Вона дійсно, як Свята смерть, але ж і я не такий вже й простий. Завтра ми зустрінемось. Я знайду її та зрозумію, до чого це все. 

*** 

Яніна 

" - Швидше, чому ти так довго? Бабусі вже зовсім погано! 

- Почекай... - хрипить вона та старими руками затримує мене. - Ти кохаєш ту дівчину, так? 

Підскочила та відійшла до вікна. Здогадалась. 

- Ні, бабусю, що ти таке кажеш? Це... Це не можна так, так не буває,  - невпевнено починаю я. 

- Мовчи, в мене і так мало часу. Кохаєш, я бачу. Але вам не дадуть бути разом в наші часи. Забирай мою силу. В іншому житті ви будете разом, я обіцяю. Богиня Смерті не прийме вас, ви підете далі. Пронеси мій дар між світами, ти впораєшся, - мені страшно. Я ніколи, ніколи, ніколи не хотіла бути, як бабуся. Відьом спалюють, їх бояться та проклинають. Ні. 

Але відчуття того, що моє кохання... Моє таке неправильне, таке жахливо неправильне кохання може хтось почути, зрозуміти та допомогти сильніше за будь-які сумніви. 

Вона віддає мені амулет та в останній раз посміхається." 

Прокидаюсь. Нова емоція в цій чортовій Одесі. Я розгублена. Що хотіла сказати Богиня? Люди в цьому сні одягнені у Вікторіанському стилі. Про яке кохання мова? У думках з'являється Алія. Її чорняве волосся та старання показати себе леді. 

- Навіщо ти мене плутаєш? Мені не цікаво звідки ця сила і не цікаво, кого я там колись кохала. Я тут заради помсти, - звертаюсь я до портрета Смерті. 

*** 

Залишок ночі я не зімкнула очей, але у клубі йшла підготовка до відкриття, тому зрання я була там. 

Все в іспанському стилі. Навіть в офіціантів дизайнерський одяг. 

- Вам туди не можна! - чую я крик одної з працівниць. 

У залу швидким кроком заходить Микита. Я нічого не розумію, я завжди готова до зустрічей з ним, завжди одягаю маску на обличчя, але зараз... Зараз я не очікувала його появи. 

Я зупиняю дівчину. Вона йде і ми залишаємо одні в цьому великому приміщенні. Цікаво, що ж він хоче? 

З моїх рук виймає телефон та знімає чохол. Помічає червону нитку та голку. 

- Що це все значить?! Ти зовсім здурів? - намагаюсь забрати, але він вже летить на мене. 

Притискає до стіни та боляче тримає за шию. 

- Досить дурити мені мізки! Хто ти? - я мовчу. - Відповідай, стерво! Що ти хочеш? - трясе мене, а я посміхаюсь. Він не зробить мені нічого. Він занадто боїться загального приниження. 

- Ти такий смішний, хлопчику! Я - Муерте Яніна, дизайнер з Іспанії, який приїхав в Україну. А ось хто ти насправді? Приходь на День Смерті сюди, дізнаєшся. 

Б'є кулаком стіну. 

- Гаразд... Ще розберемось гарнюня, - великим пальцем витирає мою червону помаду та йде. 

Що тільки, що відбулось? 

*** 

Кароліна 

- То, що ви хотіли Андрій... 

- Просто Андрій, - посміхається. - Розумієте, в місто приїздить нова група, продюсер якої я. І дуже б хотілось домовитись про інтерв'ю саме в вашій новій рубриці. 

- Вибачте, але я не впевнена, що в мене вийде, адже багато роботи та... - не хочу з ним працювати насправді. Він дивний. Але в голос я цього не кажу. 

- Кароліно, якщо ви хвилюєтесь за те, що я вас переслідую, то це не так. Я дізнався, що саме ви працюєте журналістом, коли увійшов у цей кабінет. - Посміхається і мені стає легше, він гарний. - До речі, ви Метревелі... грузинка. Це дуже цікаво. 

- Так. Метревелі Кароліна Георгіївна. - Мовчу декілька секунд, а потім погоджуюсь на пропозицію співпраці. Директор буде задоволений, а ось я не знаю, чи потрібно мені це? 

*** 

"Всім привіт! Своє завдання я ще не виконала, але вже дуууже скоро я буду танцювати у костюмі Пеппі Довга Панчоха в центрі фестивалю на честь Хелловіну. 

Але Алія молодець і все вже зробила. Знаєте... Працювати, розмовляти та просто знаходитись поряд з людьми, яких дуже не цікаво слухати - тяжко. Але ж ми так часто це робимо! (Люди, які працюють у сфері постійного спілкування з цими ж самими людьми зрозуміють мене зараз). І насправді важко жити та робити те, що потрібно. Життя занадто коротке, тому сто разів подумайте, а чи на те ви його витрачаєте?..."