Розділ 13

Яніна 

Я сиджу у своїй маленькій квартирці та згадую, з чого все почалося. Коли я зрозуміла, що моє життя та майбутнє у руках цієї людини? Напевно, з самого дитинства. Дивно, але я завжди вважала, що це найкраще, що дала мені моя Богиня. Що ця людина моя опора, моя підтримка. Але ні. Я помилялась. Та на жаль, це дійшло до мене занадто пізно... 

"- Сонечко, ти зайнята? - запитав та підійшов ближче до столу. Його одеколон ніколи не змінювався. Я буду пам'ятати цей запах завжди. 

- Роблю домашнє. Що ти хотів? - Бере в руку мою русого кольору косу. Волосся в мене було довге та гарне. 

- Знаєш... Ти дуже нагадуєш мені декого. Пам'ятаєш, коли ми їздили в Мексику, там усі поклонялись Богині Смерті? 

- Так, Санта Муерте. Я нагадую тобі її? - здивувалась, але дала йому змогу продовжити. 

- Легенда каже, що людям настільки осточортіло земне життя та безсмертність, що вони попросили Бога щось зробити з цим. Вони усі обрали найчистішу та найдобрішу дівчину та віддали її Богу. Він зняв з неї обличчя, залишивши лише скелет, та подарував косу. Відтоді Санта Муерте ділить світ живих та світ мертвих. Вона справедлива, але її всі бояться. Хоча боятись треба не її, а себе самого в першу чергу... 

- І чим же я тобі її нагадую? - досі не розумію я. 

- Просто здалась схожою, - знизує плечима він, цілує мене в щоку та виходить." 

Лише зараз, через багато років, я розумію до чого були всі ці легенди та слова. Я дійсно стала Святою Смертю. Я ідентична з нею, але це через нього. Я через нього стала такою. Це він в усьому винен. А я... Я навпаки хотіла б залишитись тією дівчинкою. 

Відкривається вікно. Зі стола падають карти таро. Вона не рада це все чути. 

- Вибач, я просто втомилась. Мені не можна жаліти себе, я знаю, але це все важко... - Запалюю свічку та сідаю за стіл. Треба попрацювати. І помолитись. 

Алія 

Навіть макіяж не зміг прикрити мої червоні очі. Просто супер! Купу разів собі казала не брати слухавку від мами, але ні. Я занадто хороша дитина. Єдине, вона цього чомусь не розуміє. 

Безліч разів мені казала, що нічого не вийде, що я не вступлю на бюджет, а допомагати грішми вона не буде, а тому я піду працювати в кафе офіціанткою до кінця життя. Але в мене вийшло. Я вступила, я вивчилась і зараз працюю на роботі, яка мені подобається. 

З цими думками доходжу до переходу та бачу... Микиту. Ми ще не зустрічались з того дощового дня. Я вперше бачу його. Пройшло не так багато, але раніше ми ніколи так надовго не розлучались. 

Хочу оминути його та навіть не дивитись у бік цього хлопця, але світлофор, як на зло, досі на червоному. 

- Привіт. Як ти, Аля? - Все ж таки підходить він. 

Аля... Ненавиділа цю форму свого імені, поки так не почав називати мене він. Я взагалі мало, що любила до його появи. Я навіть себе не любила. 

- Все добре, на роботу йду, а ти? - все ж таки обертаюсь до нього я. 

- Ти плакала... - ігнорує запитання та дивиться прямо в очі. 

А далі... Далі бере мене за руку. Не розумію для чого це, адже він сам мене покинув. Тіло пронизує біль, а перед очима з'являється Яніна. 

Якби хтось колись сказав мені, що я не захочу, щоб Микита торкався мене, цілував та просто кохав, я б ні за, що не повірила. Але зараз я, ніби ошпарена, відлітаю від нього та швидко направляюсь у сторону поліційного відділення. 

Кароліна 

" - Прокинься та співаааай!!!) Я вже готова об'явити тобі моє нове завданнячко. 

- Я теж не можу дочекатись, коли ти почуєш про своє. 

- Ну, тоді слухай. Сьогодні я повинна була б піти до мого гарного знайомого та допомогти йому перебрати книги у бібліотеці. Але вирішила, що з цим набагато краще впораєшся ти! О 18:30 він чекає тебе. Даю пораду, краще повтори все, що я розповідала тобі про картини та літературу:) 

- Жах якийсь... Ти заспокоїшся зі своїм мистецтвом колись, чи ні? 

- Ні. 

- Ох, гаразд. Я не знаю, зайнята ти 31 чи ні, але ми йдемо на фестиваль в Одесі на честь Хелловіну!!! І моє завдання тобі, це одягнутись в якийсь костюм та прямо на головній площі щось станцювати. 

- О Боже мій... Це буде весело) 

- Ти вже відповідаєш прямо, як я, швидко навчилась, Каролінка." 

Що ж, насправді я більше люблю день Смерті, навіть не дивлячись на те, що Іспанія нагадує мені про минуле. Але розвіяти мізки, тим більш з Алією, повинно бути цікаво. 

З костюмом я визначилась майже одразу. Пеппі Довга Панчоха. Мені здається, ця дівчина ідеально передасть обезбашеність мого вчинку на площі. Єдине, гольфи потрібно докупити. Але то вже другий пункт.