Розділ 10

Розділ 10 

Кароліна 

Я приїхала з Чорноморська і майже одразу до мене прийшла Алія. По телефону сказала, що потрібна моя допомога. Одягнена була прямо ідеально для опери. Молодець, швидко вчиться. 

- Ти не уявляєш, що відбулось, поки тебе не було! - починає вона. 

Я уважно слухаю. І про почуття до її хлопця, які чудовим чином зникли, і про Яніну, яку вона зустріла в театрі, і про впертого козла Тимура, який чомусь повинен зустрічатись зі мною, і про жахливу Пікову даму. Що ж, цікаво... 

- Я не розумію, чому вона запросила тебе завтра не зрозуміло куди? - запитую я, попиваючи зелений чай. - Одна справа, просто дати візитівку, а друга... 

- Так, я теж думаю над цим. Нічого не розумію. Ще й завтра повертається головний слідчий. Казати йому про цю справу чи ні? Не знаю... Як твоя поїздка? Вдалася? - перевела вона тему. 

- Хочу сказати, що ти не одна познайомилась з Яніною... 

І тепер вже я розповідаю їй про наше знайомство. Але нічого не кажу за коментар та назву клубу. Не хочу згадувати минуле, взагалі не хочу про це все думати!!!
- Дійсно, чому вона звернулась до тебе? Ви точно не знайомі? 

- Яким чином? Вона в Іспанії, чи де там живе, а я тут. 

- Ну звідки я знаю? В тебе ж є аудиторія в мережі, можливо, там познайомились... - розмірковує дівчина. 

- Гаразд, що ти там казала? В чому допомога потрібна? 

- Я завтра потряплю на якусь вечірку пов'язану з мистецтвом. Розповідай давай, що там та як. Підозрюю, що це буде картинна галерея. За цією адресою саме вона. 

*** 

Яніна 

Грає музика, купа людей в цьому жахливому закладі. В Іспанії все не так. Я вже й забула, як погано все в Україні. 

Ріже слух їх мова. Так, вона вже давно стала для мене чужою. Іспанія - ось це мій дім, а не ваша Одеса з пекучим сонцем та морем. 

- Яніно, Ви чому тут? Ходіть до нас! - пропонує якась жінка. Вони всі важають себе найкращими в моді та мистецтві, але це не так. Знали б вони, як оцінюють у Європі, то порівняли б себе, лише з дитячими аплікаціями. Відмовляюсь від пропозиції піти з нею одразу. 

Заходить Алія. У вечірній сукні чорного кольору. Вона ідеальна та досить дорога. Звідки, цікаво? Мені здавалось вона не любить сукні. Проходить та не помічає мене. Це добре. Поки, що не потрібно. Беру ще один келих та випиваю залпом. Мене всю трясе. Що це зі мною таке відбувається? 

Так, на обличчі зараз не має жодної емоції. Все, на що я маю право, так це на насмішку над ними всіма, але в душі у мене буря і я не розумію чому. Все ж йде за планом. 

Поряд з'являється хлопець. Від нього за кілометр тхне одиколоном. Я добре знаю цей аромат. 

- Добрий вечір, Яніно. Лише про вас і йдуть розмову на цьому чудовому святі. Радий вас бачити в нашому мальовничому місті, - посмішка просто чудова. Зелені очі пронизують, відчуття, що він вже мене роздягає. 

- Я теж рада побувати в Одесі. То ви?... 

- Микита Романов. Художник та скульптор. До речі, прямо за Вами мої роботи, - він проходить вперед, а я за ним. 

Я бачу дві картини. На одній зображена дівчина. Біле, ніби сніг, волосся та чорна театральна маска на обличчі. Вона не дає можливості подивитись, як насправді виглядає жінка. 

- Як називається це творіння? - запитую, хоч і знаю відповідь. Ця картина зандто популярна. 

- Біла смерть. Коли я був у Мексиці дуже надихнувся її культурою. Можу сказати, що ви привезли її до нас і я дуже цьому радий, - знову посміхається. 

- Дивно, але саме так іспанською називається мій клуб. Приходьте на відкриття. Будете віп-гостем. Цікаво почути вашу думку про "Іспанію в Україні". 

- Дякую, це не погана ідея. 

Я переходжу до другої картини. Знову дівчина, але вже чорнява. На її обличчі макіяж в стилі Богині Смерті, а на шиї красуються червоні плями. Схоже на поранення. 

- Це чорна вдова. Я хотів передати смерть у вигляді гарної жінки, але при цьому, яку всі бояться. А плями на її шиї, це минуле, яке завжди поряд, - це все дуже цікаво, але я не відповідаю на його пояснення. 

Покидаю компанію Романова та йду на пошуки Алії. 

***
Алія 

- Михайло Врубель. Демон сидячий... Цікава картина, але краще розглядати її в Картинній галереї Москви, - я обертаюсь на голос Яніни. - Демон закохався в княгиню Тамару, але коли обійняв її, вона померла. Її світло не витримало його темної ночі. Він написав три картини на цю тему. Ця перша. Що Ви думаєте про неї? - я розмірковую. 

- Що кохання витримає будь які перешкоди. А Тамара не кохала, ось і не витримала демона. 

- Ви читали цю поему? - дивується вона. Друга її емоція, яку я бачу. 

- Ні, але відчуття, ніби демон це розуміє, саме тому він засмучений. 

- Цікаво спостерігати за думкою людини, яка вперше чує про поему Лєрмонтова та картину Врубеля. Відчуття, ніби ми в школі, - це було образливо. Так, я не Кароліна, яка знає ці картини від А до Я та читає купу літератури, але ж я поліцейський! Саме тому я тут. - Слухайте, мені вже так набридло тут... Можливо, прогуляємось? Десь тут поряд є море. Я майже тиждень в Одесі, але ще не бачила його... 

- Справді? Так, ходімо я лише за! - Нарешті покину цей жах. 

*** 

Кароліна 

"Чи потрібно це все вам? 

Ну, що? Готові почути нову розповідь про пригоди двох дівчаток? Я, наприклад, ні:) 

Отже, завдання для Алії було сходити в оперу, але їй там не сподобалось. Не дивно, адже стати кимось зовсім іншим та не схожим на самого себе важко. Якщо ви хочете змінитись, то повинні на сто відсотків розуміти, що вас цікавить той, інший всесвіт. В іншому випадку, це буде жахливим тягарем. 

Я ж поїхала в Чорноморськ на цілий день, нікого не попередивши. Можу сказати, що нікого не попередити було легше, ніж не зайти в книжковий магазин та, замість галереї, обрати бар. Але я попрацювала над проєктом і вже завтра відправляю на друк статтю. Хоч, щось хороше в цьому всьому. 

Отже, не робіть помилки та не перетворюйтесь в іншу людину лише тому, що бути начитаною краще, ніж бути спортивною. Робіть те, що подобається вам і тоді світ покохає вас!)"