Розділ 9

9 розділ 

Кароліна 

Наступний мій пункт призначення - це бар. Працювати над Яніниною статтею виходить погано, але я намагаюсь. Мене просто-таки вб'ють на роботі, якщо я не зроблю матеріал цій дівчині. Треба працювати, хоча б над чимось. 

Можна було б написати про нашу "гру" з Алією, але в опері вона ще не була, а тому і емоцій її я не знаю. Отже, робота стоїть, а я нервую. Додому хочеться... 

Що ж, гаразд, повернемось до дизайнерши. Вона вирішила відкрити клуб в Одесі. Насправді, це гарний бізнес, адже в нас туристичне місто і подібні заклади в нас дуже люблять. 
Це все, звісно ж, з присмаком Мексики. Навкруги купа фотографій Санта Муерте, ніби потрапляєш у її храм. 

Я впевнена, що там повинно бути дуже калоритно. Хотілося б там побувати... Так, сама Яніна дивна, але смак в неї все ж таки є. 

Далі дивлюсь на назву клубу та втрачаю дар мови. "Muerte Blanca, сеньйора". Емоції беруть верх. Я згадую минуле... 

《- Каро, ну ходімо! Ти не уявляєш, як там гарно. Тобі сподобається, - вмовляє мене брат, а мені моторошно. 

Увійти туди? Я боюся смерті, а тут повинна зайти у її храм? Ні, дякую, це не для мене. Але мама все ж умовляє: 

- Нічого страшного з тобою там не станеться. До того ж, ти не сама. Де ще ти побачиш подібне? В Україні такого не має! 

Я все ж погоджуюсь і ми заходимо туди. 

Брат почувається там, як в себе вдома. Його цікавить це все. Мене також, але страх... він сильніше за мене. Нервово, але я з цікавістю оглядаю це все. 

Це все так моторошно, але так гарно. До нас підходить чоловік. 

- Дівчино, ваше волосся таке біле... Воно занадто білосніжне для такого чорного храму, - він оглядає мою зачіску та розмовляє на іспаньский. 

Дивний, але щось у ньому чіпляє. 

- Що ви маєте на увазі? - відповідаю я тією ж самою мовою. Вона мені за рідну. 

- Eres como la muerte blanca del señor. 

Ви, як біла смерть, сеньйора. Сказав він, а мені стало моторошно. Що він мав на увазі?》 

Вона назвала так свій клуб... Вже другий збіг? Ні, я не вірю. Не може такого бути. Не може... 

*** 

Я прийшла раніше за Тимура. Одягнена у свій класичний костюм, але все одно замерзла. Уявіть, що було б, якби я одягнула сукню? Ні, я звісно Кароліна, але не настільки. Досить з мене і того, що я взагалі зараз знаходжусь тут. 

Хлопець з'являється рівно о тій годині, о якій ми домовлялись. Ви дівіться, який пунктуальний. 

Заходимо в театр і я нарешті починаю зігріватись. 

- Де ти, до речі, збираєшься шукати Яніну? - нарешті запитую я. Це питання цікавить мене вже давно. 

- Сьогодні о дев'ятій вона буде на світській бесіді з нашим світом моди. Можемо спіймати та переговорити з нею біля входу, - пропонує Тимур. 

Хочу відповісти, що ми її тільки налякаємо і не потрібно караулити, а краще проникнути саме на бесіду, адже навіть одягнені ми ідеально для подібного, але зупиняю сама себе. 

Попереду. Прямо біля дверей в зал. Стоїть. Яніна Муерте. Так, та сама іспанська дизайнерша, яка схожа на Святу Смерть. Цей світ просто-таки зійшов з глузду... 

- Ти теж її бачиш? - запитую. 

- Так, що ти пропонуєш робити? 

Але я вже не чую його. Нятягую найширшу свою посмішку та прямую у бік цієї чорнявої мадами.  

- Добрий вечір. Я Алія! - Простягаю їй руку. 

Вона не поспішає відповісти тим самим. Лише оглядає мене з ніг до голови та усміхається якимось своїм думкам. 

- Добрий. Яніна. 

- Так, я чула про вас. Дуже рада бачити у нашому мальовничому місті, - продовжую свою легенду. 

- Що ж, було б дивно не знати мене та ходити в такі заклади. То, що ви хотіли? - знову ця її посмішка. Червона помада ідеально доповнює її образ.
Від неї навіть запах йде свічок, воску та культу смерті. Так я собі її і уявляла. 

Навіть, якесь дитяче захоплення промайнуло. 

- Просто підійти. Не могла з Вами не переговорити. 

- Просто підійти... - і в цей момент вона дивиться мені прямо в очі. 

Це пронизливий погляд зелених очей, наповнених лише насмішкою. Тільки зараз я зрозуміла, що у весь цей час дивилась на її руки, покриті червоним лаком, чи на червоні губи та ідеальні вилиці, але не в очі. 

Але, коли це сталось і вона піймала мій погляд, почуття від цього були лише приємні. Вона намагалась налякати, але в неї не вийшло. Вийшло лише навпаки зацікавити. 

- Estoy decepcionado... - ще раз оглянула нашу компанію та, навіть не попрощавшись, пішла у напрямок зали. 
Переклад цих слів я не знала, але й не поспішала перекладати. Просто дивилась їй у слід. Вона дійсно, як та сама смерть, зачаровує...
*** 

У залі я б мабуть заснула, але Яніна тягнула до себе. Я не знаю чому вона мене зацікавила. Майже увесь час я дивилась на неї. Вона сиділа попереду та уважно слухала Пікову даму. Навіть не  обернулась назад. Навіть під час антракту.
А ось я дивилась на неї постійно. Я працюю в поліції, але все одно не можу зрозуміти нічого пов'язаного з Муерте. 

Після закінчення цього всього жаху, Тимур сказав: 

- Ми не можемо її зараз втратити! Треба підійти та попросити прийти у віділення. Поговорити з нею на тему Яни. 

- По-перше, ми не відкрили справу офіційно, а по-друге, якщо вона дійсно ця Яна, то навряд чи скаже нам про це. 
Поки ми сперечались, ( а я хочу сказати, що він максимально впертий козел, який не хоче чути нікого, окрім себе, прямо копія Кари, вона не родичі часом?) до нас підійшла Яніна. Сама. 

- Слухайте, Алія... Ви здались не поганою дівчиною. Тримайте мою візитівку. - простягає мені чорну картонку. Там зображення святої смерті та її номер телефону. - І, до речі, на зворотньому боці адреса. Приходьте завтра. Буде цікаво... 

І вона, знову не попрощавшись, вийшла на вулицю. 

- Ну, ти просто богиня! - по-іншому подивився на мене Тимур. 

Я ж не сказала йому нічого. 

Єдине, коли вийшла з опери зрозуміла, що ж відчула біля Яніны. Опустошення. Моє серце перестало переповнювати кохання до Микити. Я не відчуваю нічого, окрім подяки за ці відносини, дивно...