Розділ 8

Кароліна 

Беру квиток та біля зупинки мого транспорту випиваю дві пігулки валеріяни. Ще з дитинства головним моїм страхом є поїздки. Я ненавиджу довгу дорогу. Мої хвилювання не підвласні мізкам. Я просто панікую та проклинаю дорогу увесь час у ній. 

Але мою роботу, яка передбачає ці самі поїздки, не цікавлять мої почуття, тому життя без заспокійливих мені лише світить. 

Я сідаю в автобус та їду у Чорноморськ на два дні. Напевно, це дійсно правильне рішення та гарна ідея. Треба розвіяти мізки, але мене хвилює те, що про цю поїздку знає лише Алія. Я поїхала навіть не попередивши керівництво! А, якщо я їм знадоблюсь? 

Стоп. Треба зупинити саму себе. Я не тільки на людях повинна грати роль Алії, але й сама повинна справді стати Алією. Нічого страшного в цьому немає, нехай весь світ почекає, поки я повернусь. 

Щоб відволіктись відкриваю ноутбук та шукаю, куди можна сходити в маленькому містечку з присмаком моря. 

Одразу ж у серце припадає музей мистетства ім. А.Н Білого, але ні. Алія б за власним бажанням ніколи не сунулась туди. Тому, я сумним поглядом оглядаю фотографії фарфорових творів мистецтва та переходжу до наступного слайду. 

Blacklist. Це кальянна-бар. Взагалі, подібного там купа, але, якщо вже обирати, то я оберу кальян. Арабські традиції і все таке інше. Обожнюю. 

Отже, обрали. Прогуляюсь берегом моря, попрацюю над проєктом цієї Яніни в барі та додому. Сподіваюсь, мого зникнення ніхто не помітить... 

Алія 

Що ж, нічого нового від Кароліни не має. Напевно, поїхала гуляти в Чорноморськ.
Тому, я направляюсь на другий поверх до Тимура. 

Знайти його кабінет не важко, адже його не має. Він працює молодшим лейтенантом і я цьому дуже здивувалась. 

По-перше, в поліції він вже давно і він фізично не міг затриматись на цій посаді довго. Дивно, що його досі не підвищили... 

А по-друге, раніше він працював на посаді головного слідчого. Як і чому його понизили настільки сильно? 

Заходжу та прошу його вийти на декілька хвилин. 

- Ти згодна? - одразу запитує він. 

- Я не знаю. Це все так дивно... Окрім декількох фактів, які можуть бути, лише збігом та імені, яке, до речі, теж лише схоже, нічого не зрозуміло... Ти впевнений, що і тобі, і мені потрібно в це лізти? 

- Впевнений. Ти бачила, там навіть в самій справі декількох сторінок не має, там точно щось не чисте. Давай хоча б переговоримо з цією Яніною? Ввечері сьогодні, наприклад. - де він збирається її шукати я не знаю, але погоджуюсь. 

- Можна, але в мене квиток в оперу на вечір. Давай завтра або сьогодні, але годин в дев'ять? 

- Ти любиш оперу? - дивується він та оглядає мене. Ніби, щось намагається згадати. 

Хочу відповісти, що ні і мене змусили туди йти, але швидко зупиняюсь. Я ж Кароліна тепер, чорт би її побрав. Треба відповідати. 

- Так, ще з дитинства. А чому ти запитуєш? 

- Бо мені вона теж подобається. Можливо, сходимо разом? - це дивно. 

Він запрошує мене на побачення? Ні, він звісно хлопець не поганий, але перед очима постає Микита. Я тільки розбіглась з ним. І відчуття, ніби я його і досі кохаю... 

Хоча, з іншого боку, це просто дружня прогулянка. До того ж, висидіти це безглуздя буде набагато легше, коли я буду з кимось. 

- Я згодна. Давай о 18.50 біля входу? На Пікову даму Чайковського. 

Ми домовляємось та розходимось по своїм робочим місцям. 

Чесно, цей Тимур ідеальний варіант Кароліні. Але від всієї цієї ситуації навіть смішно. Я сподобалась йому тому, що вся така спокійна й мила, а на Кару він навіть не подивився. Хоча я найгірший для нього варіант, а Кара навпаки найкращий. 

***
Кароліна 

Виходжу та одразу відчуваю подих моря. Дивно, але в Одесі такого немає. Коли ти постійно у своїх проблемах навряд чи відчуєш солоний вітерець. 

Вирішую почати з прогулянки морем. Ще встигну попрацювати в цьому барі. Хочеться подумати про все, що відбувається у житті. Я, хоч і не далеко від Одеси, але далеко від усіх цих проблем. Від нього. 

Насправді, я ніколи не любила море. До вподоби завжди більше були жаркі пустелі та холодні гори. Але зараз, тут, мені здається, що все буде добре. І навіть він ніколи більше не зіпсує моє життя. 

Роблю декілька кадрів для інстаграму. Викладаю і майже одразу отримую два коментарі. 

Від Алії "Яка краса!!! Купальник в руки і до моря:)" 

Та, чого я зовсім не очікувала, від Яніни... Що вона взагалі робить на моїй сторінці я не розумію, але її відповідь на мій пост бентежить. 

"Sabemos quiénes somos, pero no sabemos quiénes podemos ser."  
Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким можемо бути. 

Цитата, ніби з підтекстом, а ще... Вона розуміла, що я переведу її і без перекладача. Я знаю іспанську, як свою рідну мову. 

Чи я себе просто накручую? Напевно, це дійсно так. Ця Муерте дивна дівчина і від неї можна чекати чогось подібного. При зустрічі запитаю, що вона мала на увазі і все. Не може бути, щоб вона знала те, що я вже більше трьох років намагаюсь забути. Ні. Я відмовляюсь в це вірити. Досить вже так накручувати себе.