Розділ 6

Кароліна 

"Два перших завдання або, як Алія прочитала цілу книгу! 

Що ж, початок можна назвати вдалим. Завдання моїй новій подрузі було досить легким. Я дала їй найскучнішу книгу для інших та мою улюблену "Війна та мир" та наказала прочитати за вечір. І уявіть собі, їй сподобалось! Я це по очам побачила. Взагалі, ця дівчинка мила. Думаю, ми змогли б потоваришувати. 

Моє завдання було складніше. Ну, для Алії, напевно, раз плюнути, а ось мені для виконання його довелось влити в себе тонну алкоголю. Голова досі болить. Переспати з хлопцем, якого побачу вперше. Дивно, так? Але я взагалі нічого не пам'ятаю, тому на цій ноті на сьогодні закінчимо."
В кімнаті вже досить темно. Світло лунає лише від мого ноутбука та маленького ліхтаря надворі. Тихо. Ненавиджу такі вечори. Наодинці. Коли ти, лише зі своїми думками. Раніше божеволіла, зараз легше. Я змінилась чи щось інше... А, можливо, я просто навчилась жити з минулим, яке не відпускає і не відпусте ніколи. 

Легка мелодія заполонила кімнату. Хтось телефонував. Дивно, вже занадто пізно для розмов. 

- Слухаю. 

- Це Кароліна Метревелі? - оксамитовий голос відразу запав у серце. Я, ніби відчула цю жінку поряд із собою. 

- Так, з якого приводу ви телефонуєте? 

- Вибачте, що турбую вас досить пізно, але я б хотіла замовити у Вас статтю. Про моду в Україні та мою появу у вас. 

- Вибачте, але з ким я взагалі розмовляю? - я нічого не розуміла. 

Мені не часто телефонували та просили статтю саме мого авторства. Такий досвід я маю, але все одно журналіст я ще не такий відомий. 

- Яніна Муерте. 

В цей момент блискава спалахнула з новою силою та швидкий спалах світла обійшов кожен закуток кімнати. Стало не по собі. 

- Ми можемо завтра зустрітись? - запитую. Намагаюсь триматись плану подібних дзвінків. 

- Так, звісно. Давайте в кафе Штрудель. На Макаренко. О 12:00, підійде? 

- Гаразд, я буду. - Слухавку кинули навіть не попрощавшись. 

*** 

Почуття після розмови з Яніною були змішаними. Світ занадто тісний. Ще сьогодні вдень я розмовляла з Алією про цю Муерте, а білий хлопчик намагався змусити допомогти, а вже ввечері розмовляла з нею по телефону. 

Цікаво, що насправді їй від мене потрібно? 

Прийшло повідомоення від Алії: 

"Білявочкааа, ще не спиш? Моє наступне завдання. Завтра ти їдеш з міста в Чорноморськ на один день. Нікому про це не кажеш. Ти, море, прогулянки та гарні чоловіки:)" 

Що ж, це прямо-таки у стилі Дильшат. Дякую, хоча б спати ні з ким не доведеться. Відповідаю: 

"Що ж, твої найскучніші будні продовжуються! Купуй квитки в національний театр опери та балету. Йдеш на Пікову даму Чайковського. Вперед, люба!)" 

У відповідь я бачу купу сумних смайликів. З думками про чудову прогулянку в чудовому місті та про майбутню зустріч з Яніною, я засинаю. 

Чомусь здається, що з появою в моєму житті цієї, зовсім не схожої на мене дівчини, все зміниться. Та чи на краще? Бо в щось хороше я перестала вірити вже давно...