Розділ 4

Алія 

Останній день вдома, а я витрачаю його на книгу. На жахливо не цікаву книгу. Але, заспокоює, лише те, що Кароліні ще гірше, бо доведеться спати не зрозуміло з ким. 

Насправді, я взагалі не розумію навіщо погодилась на це все. Який в цьому сенс? Настрою гратись, як це було раніше, не має. Але Кароліна визивала довіру та якусь не зрозумілу симпатію. 

А ще... Ще ця безглузда писанина допомагає відволіктись від думок про нього. Де він? Що робить? Як його справи? Раніше я могла написати йому, доторкнутись до нього. Я мала право банально хвилюватись за нього, а зараз... А зараз я одна в своїй маленькій квартирці, без людини поряд. Вже вечір. Вже другий день без Микити минув. 

Думала, що не зможу без нього. Але ні. Можу. Я все можу. 

Кароліна 

Господи, ну, що ж за дівчину мені всесвіт підкинув? Сподівалась на нормальні завдання, а погодилась на ось це. Але, якщо я це не виконаю, то не зможу нормально описати свої емоції, а значить, сенсу в цьому всьому ніякого немає. 

Вирішила йти до клубу пішки. Треба було заспокоїти вже готовий до вибуху адреналін та зрозуміти, що зараз відчуваю. 

Гул цього, вже знайомого з учора, місця чути здалеку. Він забирає в обійми курортного міста та не відпустить ніколи. 

Жити в Одесі - це жити на вулкані. Постійни тусовки, затори та шум моря, який ми, як корінні жителі, чуємо раз на рік. 

Заходжу та одразу йду в сторону бара. Самотня, гарна дівчина одразу комусь сподобається. 

Підходжу та завмираю. Він тут. Увесь шум одразу, як у вакуумі. Починає трясти. Ненавиджу ось цю свою слабкість.
Обертається. Він завжди одразу відчуває мене. Як і я його. Усмішка на обличчі цього ненависного чоловіка стає ширше. Допиває свій, разбавлений льодом, коньяк. 

- Що ти тут робиш? - сідаю за два стули від нього. Я не повинна боятись його. Не повинна. 

Але руки все одно не слухаються. Замовляю якийсь коктейль та обертаюсь до нього. В очі не дивлюсь. Страх - він сильніше мене. Він завжди бере верх над усіма моїми емоціями. 

- Теж саме, що і ти. Хоча, ніколи не бачив, щоб маленька Каролінка десь відривалась. Підросла ти, Кара, - мене пересмикнуло. 

- Закрий рот зараз же... - голос тремтів.
Саме тому я, більше не маючи сил терпіти, просто допила коктейль та підсіла до хлопця, що знаходився взагалі в іншому кінці бара. 

Він виглядав гарно. Можливо, я змогла б оцінити цю саму красу, як би не була вже п'яною. А ще три наступні коктейлі, лише більше затуманили розум. 

З ним було легко і я не помічала не спливаючий час, не випиті об'єми алкоголю. Майже нічого я не запам'ятовувала, але його голос заспокоював і я навіть забула про хлопця з минулого, який, до речі, пішов майже одразу. 

- Як тебе звати? - раптом запитав він. 

А я, не довго думаючи, відповіла: 

- Алія, - мені з ним ще спати, тому краще нам не знайомитись. Хай потім моя нова подружка з ним розмовляє, якщо він, звісно, її знайде. 

Якщо цей хлопець взагалі згадає про мене зранку. Як і я про нього. 

- Слухай, тобі не набридло тут? Ходімо! - І я, набравшись сили та, думаючи лише про роботу, за руку потягнула його до віп кімнат.