Розділ 3

Алія 

Вона хвилювалась. Це було видно одразу. Очі бігали, а руки не могли знайти собі місця. 

- То про, що ти хотіла поговорити? - простягнула руки до кави та надпила. 

- Я журналіст і я починаю написання нової серії статтей про повну зміну себе. Для цього я вирішила знайти дівчину, яка буде повністю відрізнятись від мене та спробувати обмінятись з нею життям. Виконувати якісь завдання та просто змінити свій характер. А я це все потім запишу. - Я слухала її і розуміла, що вона не така вже й звичайна. Маленька, зашугана дівчинка не вигадала б все це. 

- Тобто, ти хочеш, щоб цією дівчиною стала я? 

- Так! Будь ласка, допоможи. Це було б просто чудово, - заблагала вона. 

- Гаразд. Я згодна. 

Я завжди була згодна на усі ідеї моїх друзів. За це я часто отримувала по шапці, але враження були ще ті. "Живемо один раз" : казала я. 

- Що, серйозно? Так швидко? 

- Так швидко, - перекривляла я її та одразу ж вигадала завдання для неї. З таким в мене ніколи не було проблем. - Сьогодні ти підеш на тусу та переспиш там з якимось хлопцем. 

Її посмішка зникла одразу. Ооо, нашу милу дівчинку - незайманку одразу ж і завалили. Чудово, це починає мені подобатись. 

- Ти збожеволіла! А, якщо він заразний якийсь... А де там це взагалі можна зробити? А, якщо він взагалі буде маньяком... Алія це... 

- Досить. Стоп. Досить жити та думати принципом "а якщо". Постійно обдумуючи все заздалегіть, ти не отримуєш і частини усіх емоцій. Але ти можеш відмовитись, не я ж це запропонувала... - накрутила я волосся на палець та усміхнулась. 

- Окей, добре. Я спробую. А ти у відповідь... За вечір повинна прочитати перший том війни та миру. 

Читати... Ну, якщо порівняти її завдання з моїм, то це дитячі забавки. Що там може бути важкого? Ну, що, Лев Товстий, чекай мене, бо вже сьогодні ввечері я зустрінусь з твоїм твором вперше (так, у школі я його не читала. Хтось взагалі читає там щось?) 

*** 

Кароліна 

Поки Алія на кухні розмовляла з керівництвом з приводу закінчення відпустки, я повернулась у кімнату та увімкнула новини. 

В дитинстві завжди намагалась проходити повз новини, завжди боялась смерті та навіть, якщо вже щось подібне і побачила, то потім ще декілька ночей не могла спокійно спати. Я хотіла, щоб в світі все було добре або ж, щоб я просто не знала, що там все погано. Мені подобалось у всесвіті, який я для себе змайструвала і зовсім не хотіла вилазити з нього у справжній світ. 
Але тепер я журналіст. Тепер я доросла людина, яка повинна знати про все, що відбувається навкруги. 

"В Україну повернулась Іспансько-мексиканська дизайнерша - Яніна Муерте, - на екрані з'явилась витончена дама вся в чорному. - Ця жінка привезла з собою купу ідей та нарешті вдосконалить сучасну моду не лише в Іспанії, але й у нас." 

В цей момент її обличчя показали дуже близько. Так, що було видно зелені очі. Вони здались мені знайомими. Такі самі очі ніколи не відпускали мене. Вони завжди були поряд, з'їдали мене та ненавиділи. Від страху та такої схожості з людиною, яка і досі псує моє життя, я впустила гарячий напій. Темний слід, ніби найтемніша пляма в моєму житті, тепер красувався на килимку.