Розділ 2

Доволокти Алію до таксі було не так важко, як підняти на сьомий поверх. Дівчина то плакала, то сміялась, то розповідала про щось не зрозуміле та плелась, як могла, за мною. 

Я взагалі не знаю, чому погодилась на пропозицію посидіти в мене вдома. Просто, ця дівчина одразу запала у душу. З нею хотілось чинити незрозумілі речі і зовсім не думати про наслідки. Мозок та три мої таракани вимикалась, і, напевно, саме це мені і подобалось. Не з усіма я могла себе так поводити. 

Завалились у мою однокімнатну квартирку та я впала прямо на ліжко. 

- Ти там жива?
- Таак, можна в тебе десь вмитись? - почула я з коридору. Її голос нарешті ставав більш звичайним. Протверезіла на повітрі, хоч трошки. 

Я показала їй ванну, а сама пішла роздягатись. Хотілось гарячого чаю, адже на дворі я сильно замерзла. 

Тишу в квартирі перериває дзвінок домофону. Піднімаю слухавку. Тиша. 

- Хто це? - Запитую. 

- Муерте Бланка, Кароліно. Пам'ятаєш наші канікули в Мексиці? Я ось ніколи їх не забуду. 

Його голос пробирає мене з голови до п'ят. Кидаю слухавку та відходжу назад. Страх заволодіває останніми клітинами мого тіла. 

Я б вже розридалась тут, але згадую, що у ванній кімнаті Алія. Вона не повинна бачити те, що я відчуваю кожного дня. З тим, що він знає, куди я переїхала і може тепер знову користуватись цим, я розберусь потім. 

- Ти когось чекаєш, Ліно? 

- Ні... Ні, то помилково подзвонили не туди. - Намагаюсь вгамувати свої емоції. Всі проблеми завтра. Я зараз тут не одна і він нічого мені не зробить. 

*** 

Алія майже одразу заснула. Надворі продовжувався шквалт грози. Вітер та дощ завжди діяли на мене заспокійливо, але не сьогодні. Господи, як же я його ненавиджу. Чому через нього я постійно повинна кудись тікати, боятись кожного шороха та раз на два місяці пити заспокійливі. Чому? Сліз не було, як і радості. Щастя мені приносила, лише моя робота, тому і зараз я дістала ноутбук у спробі забити думки чимось іншим та вирішила почати писати про перевстілення. 

"І так. Ця серія статтей буде для мене не легкою, адже я вирішила саме на собі показати, як це, стати повною протилежністю самої себе. Я вирішила обмінятись своїм життям з іншою людиною, але з ким, ще не придумала" - перевела погляд на дівчину, що мило сопіла поряд. 

Я біла, вона чорна. Я леді, яка не скаже і слова матом, а вона посилає всіх і всюди, лише ним. Я хороша дівчинка, а вона погана. Це ж ідеальний варіант! Алія допоможе мені. Сподіваюсь... 

"Або придумала... Гаразд, сподіваюсь, вже завтра все стане на свої місця і я візьмусь за цю справу, яка все більше починає мені подобатись." 

*** 

Алія 

Ранок. Тільки прокинулась, а в голову одразу ж вдарили усі події. Весь випитий алкоголь нагадав про себе. А біль не пішов. Микита покинув мене і цього не змінити. Діра в моїй душі розросталась ще сильніше, але я зможу. Я впораюсь. Так, я і досі кохаю його, але він про це навряд чи дізнається. 

- Добрий ранок. Як себе почуваєш? - запитала мила дівчинка в рожевій піжамі. 
Кароліна... В голові одразу з'явились подробиці нашої нічки. Дивно, як я з нею взагалі познайомилась. Ну зовсім вона не схожа на мене. Але, напевно, саме це і є запорукою дружби. 

- Добрий. Не погано, але голова болить. Дякую, що допомогла. Я б дійсно сама нікуди не дісталась. 

- Без проблем. Я заварила каву. Ходімо на кухню, - дівчина повернулась до дверей, але в останню мить промовила, - потрібно з тобою дещо обговорити. 

Я відразу насупилась. Що ця незнайомка, в квартирі якої я вчора опинилась, тепер хоче від мене? І головне, чи зможу я їй відмовити?