Muerte Blanca, сеньйора

Пролог

Присвячую Анастасії, яка завжди поряд:)

Її крик було чути по всьому будинку.

- НІІІ, ПОВЕРНИ МЕНІ МОЄ ОБЛИЧЧЯ, ТИ ЧУЄШ? ПОВЕРНИ, - вона хапалась за червоне полотно, вже не схоже на миле личико, та не могла повірити, що він так з нею вчинив.

- Ти отримала те, чого заслужила, - повторював він вже втретє, витираючи ніж білою тканиною.

На ній виступали червоні плями, ніби це її життя, що вкривалось багряним кольором і більше ніколи не буде таким, як раніше.

З цього моменту вона пообіцяла ніколи не показувати сліз перед ним. Він ніколи більше не побачить її в такому стані. Він більше ніколи не побачить її взагалі...

Я прокинулась від сну, що ніколи не приходив до мене з того дня. Поглянула у вікно. Ще ніч. Для мене завжди є тільки ніч. Вітер зривав листя з дерев, піднімалась буря. В Іспанії давно не було такої погоди. Подивилась на портрет Санта Муерти і все зрозуміла.

- Час повертатись, - сказала я до тієї самої ночі та встала збирати речі.

Єлизавета Крісмері

Подобається

#2171 в Жіночий роман
#9551 в Любовні романи

У тексті є: дружба кохання, поліцейське розслідування, кохання і драма

Відредаговано: 02.04.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись