Присвячую Анастасії, яка завжди поряд:)
Її крик було чути по всьому будинку.
- НІІІ, ПОВЕРНИ МЕНІ МОЄ ОБЛИЧЧЯ, ТИ ЧУЄШ? ПОВЕРНИ, - вона хапалась за червоне полотно, вже не схоже на миле личико, та не могла повірити, що він так з нею вчинив.
- Ти отримала те, чого заслужила, - повторював він вже втретє, витираючи ніж білою тканиною.
На ній виступали червоні плями, ніби це її життя, що вкривалось багряним кольором і більше ніколи не буде таким, як раніше.
З цього моменту вона пообіцяла ніколи не показувати сліз перед ним. Він ніколи більше не побачить її в такому стані. Він більше ніколи не побачить її взагалі...
Я прокинулась від сну, що ніколи не приходив до мене з того дня. Поглянула у вікно. Ще ніч. Для мене завжди є тільки ніч. Вітер зривав листя з дерев, піднімалась буря. В Іспанії давно не було такої погоди. Подивилась на портрет Санта Муерти і все зрозуміла.
- Час повертатись, - сказала я до тієї самої ночі та встала збирати речі.