Глава 7. Нове відкриття

— ...гадаєш — це нормально?

Я впізнаю голос Альда. І те, як він цідить слова, наводить на думку: ліч розлючений. Настільки, що мені, мабуть, краще поки що полежати собі тихенько, вдаючи з себе купку кісток.

І дайте я вгадаю, з ким він розмовляє...

— Безглуздо було би втрачати таку можливість вивчення специфіки його магії.

— Он як, — судячи з отруйного тону, відповідь Суртаза анітрохи не задовольнила колишнього підселенця. — І бар'єр між поверхами — теж його рук справа?

В моїй голові спливає недоречний коментар щодо відсутності рук у Багатоликого Отця — адже Альд безперечно каже про нього. Але я, звісно, продовжую мовчати.

— Ні, бар'єр встановив я.

— Навіщо?

— Ти знаєш відповідь на це запитання.

У відповідь лунає приглушене роздратоване шипіння. Я ж тим часом намагаюсь усвідомити себе у просторі. Здається, лежу — заклинання левітації деактивоване. Кістки не болять, отже, нічого не зламано. Мабуть. Потрібно швиденько прогнати ними потік енергії та перевірити, чи не порушився зв'язок між кісточками, та й зір відновити... Та чи не варто трохи почекати, раптом ці двоє ще про щось говоритимуть? Я ж скромна, не хочу заважати.

— Ти недооцінюєш свою ученицю, — Суртаз першим перериває мовчання.

— Твою ученицю.

— Тебе це ображає.

Навіть не питання, а твердження. Все цікавіше та цікавіше...

— Мене, як ти кажеш, ображає те... — Альд говорить повільно, ніби ретельно підбираючи слова, — наскільки ти іноді буваєш байдужим до можливих наслідків.

— Іноді?

У рівному до цього голосі Першого Некроманта чути іронію — вперше за всю підслухану мною розмову.

— Ти чудово знаєш, що я маю на увазі, вчителю.

— Будь-яка дія чи бездіяльність спричиняє наслідки. Якщо не можеш на них вплинути, ти здатний змінити своє ставлення до них.

— Ти міг вплинути.

— І тоді не отримав би інформації, що мене цікавить. А те, чим Багатоликий Отець поділився з Шиз, може виявитися і зовсім безцінним.

Знов мовчання. І мені чомусь здається, що обидва ліча зараз дивляться прямо на мене. Адже напевно знають, що я вже прийшла до тями, тож розлежуватися далі якось... ніяково, чи що.

Чари зору вдається відновити з третьої спроби. Та сама кімната, і схоже, що я справді лежу — на підлозі. Краєм погляду помічаю контури кількох концентричних кіл на стелі праворуч від себе. Насилу повертаю голову і бачу магічну клітку — кілька щільних білих завіс, простягнутих від стелі до підлоги. За ними видніються безформні контури чогось великого. Що ж, принаймні зараз Багатоликий Отець не намагається зі мною зв'язатися.

Плавно перерозподіливши енергію, я обережно піднімаю свої кістки та повертаю голову в інший бік. Альд, схрестивши руки на грудях, висить у повітрі біля зачинених дверей. Кристали на його черепі м'яко мерехтять, але зубців примарної корони не видно. Суртаз стоїть ближче до кута кімнати та спирається на посох з черепом-навершям.

Їхнє мовчання здається вельми тривожним. І я запитую перше, що спадає мені на думку:

— Все гаразд?

— Це в тебе слід питати, — бурчить Альд.

— Про що змогла дізнатися?

Авжеж, інформація понад усе, хто б сумнівався. От тільки би знати, з чого починати... Гаразд, почну з головного.

— Ну... Портал у Середньосвіті закрити буде не так просто. За його словами, — я киваю у бік магічної клітини, — Розлом живлять не лише енергетичні кристали з нашого боку, а й живі джерела у світі блідих.

— Які живі джерела?

Судячи з того, як стрепенувся колишній підселенець, Суртаз лише на мить випередив його запитання.

— Ці тварюки виглядають, як павуки, тільки більші за розміром та з величезним кристалом нагорі. Принаймні, одну таку він мені показав.

— Що означає — показав? — вклинюється Альд.

— Те й означає, — я знизую плечима, — замість кімнати я опинилася посеред пустелі. Багатоликий Отець назвав її Кривавою. Там ще був багряний місяць та червоний пісок. І у цій пустелі, він показав мені одну таку тварюку.

— Вона на тебе напала?

— Ні, просто пройшла повз мене.

— Телепортувати він тебе не міг. Отже... — задумливо бурмоче колишній підселенець, — це або ілюзія, або спогад...

— Зараз це не так важливо, — нетерпляче перериває його Суртаз. — Що він ще сказав чи показав?

— Сказав, що вбити Бліду Матір у нас не вийде. Її душа знаходиться одразу в кількох тілах...

— Не ту потвору назвали багатоликою, — саркастично заявляє Альд.

— ...і що знищення живих джерел послабить її, — продовжую я, — а ще не дозволить створити портал знову.

— Зрозуміло, — киває Суртаз.

— А вам не спадало на думку, що це може бути пасткою? — не витримує колишній підселенець.

— Багатоликий Отець зацікавлений у тому, щоб Бліда Матір його не знайшла, — заперечую я.

— Чому?

— Наскільки я зрозуміла, він був її рабом чи чимось на кшталт...

Раптом мені нарешті вдається скласти воєдино картину того, що сталося більше тисячі років тому. І щоб встигнути розповісти про це до чергового уїдливого коментаря Альда, я квапливо продовжую:

— Ваан говорив про Багатоликого Отця, що прийшов стежкою мерців до нашого світу і розколов його. Стежкою мерців він, — я знову киваю у бік клітки, — називає портал у Середньосвіті. Виходить, Багатоликий Отець втік від Блідої Матері до нашого світу. І тепер вона вирішила особисто його знайти. І повернути.

— Чудово, — з награним натхненням заявляє колишній підселенець, — і тепер цей утікач розповідає нам, як позбутися його господині, а заразом — і нас.

— Що він вимагає натомість? — раптом запитує Суртаз. — За твоїми уточненнями під час розмови я приблизно здогадуюсь, але хочу почути його вимоги повністю.