Глава 6. Кривава Пустеля

Те, що я сприйняла, як пил, насправді виявляється піском. Тепер, замість стін кімнати, видно лише нескінченні піщані пагорби різних відтінків червоного, підсвічені величезним багряним місяцем, який майже торкається нерівної лінії горизонту.

Від несподіванки я клацаю щелепою і швидко озираюсь навкруги. У цій незнайомій пустелі, що ліниво шелестить своїм червоним піском, я знаходжуся явно на самоті.

Це ілюзія? Підпростір? Чи Багатоликий Отець якось примудрився перетягнути мене до свого рідного світу?

Я не встигаю поставити свої запитання... та хоч і виявленому неподалік хирлявому кущику. Легке тремтіння овального листя можна було б навіть сприйняти за спробу відповісти.

Але співрозмовник сам мене знаходить — голос звучить вже не в моїй голові, а ніби обрушується на мене з усіх боків.

— Отак тепер виглядає мій світ.

— М-м-м... Мило, — чемно відгукуюсь я. — А що ж це за місце?

— Кривава Пустеля.

Яка надихаюча назва. Мені чомусь зовсім не хочеться знати, чому ця пустеля так зветься.

— Тепер це володіння дому Ар'яшанн, — додає Багатоликий Отець.

— Ар'я... що?

— Тобі не знайома ця назва?

Я хитаю головою, а потім, схаменувшись, збираюся було відповісти вголос… Але схоже, що мій невидимий співрозмовник мене бачить.

— Подумати лишень, дім Шалластхадар не тільки виродився, а й забув власну історію...

Знову глузує. Це вже починає потроху дратувати.

— Не знаю, про які такі дома ти говориш, але якщо тобі дуже хочеться — можеш про них розповісти, — із викликом відповідаю я та одразу додаю. — Правда, гадки не маю, навіщо це мені. Краще розкажи, як послабити Бліду...

Я змушую перерватись — найближчий пагорб ліворуч раптом починає тихо шелестіти. Придивившись, бачу, що пісок повільно сповзає з його схилів, оголюючи...

Огидно рожеві у світлі дивного місяця людські руки та ноги. Павук.

Заклинання розриву плоті я кидаю практично не роздумуючи, але чари проходять повз ціль. А те, що я прийняла за павука, виявляється чимось іншим. Значно більшим за розміром та химернішим за формою.

З купи піску до мене повільно виповзає величезне чудовисько, складене з кількох десятків людських тіл, скріплених між собою помітними для магічного зору енергетичними нитками. А вінчає цю огидну конструкцію величезний чорний кристал неправильної форми. Його грані матово поблискують у невірному світлі багряного місяця.

— Це що таке? — я питаю пошепки, сподіваючись, що Багатоликий Отець мене почує.

У відповідь чую щось шипляче-свистяче. Знову священна мова — цього разу деякі склади мені знайомі. Здається, щось пов'язане з енергією.

— У перекладі на твою мову — живе джерело, — поблажливо пояснює мій співрозмовник.

Потвора тим часом повністю витягує свою величезну тушу з піску і повільно шкутильгає кудись убік. Істота виглядає настільки дивно, неприродно і просто огидно, що якби я була живий, то мене б напевно знудило.

Хоча в посмертному стані якось не краще — нестерпне відчуття, що давить за грудиною, підтверджує слова Багатоликого Отця: ця істота дійсно є джерелом енергії. Дивної, чужої... страшної. І мало мені цього, так ще й десь далеко-далеко на задвірках мого розуму лунає нерозбірливий багатоголосий шепіт. Але варто мені струснути головою, як він одразу стихає.

— Хочете послабити Бліду Матір — вбийте бодай одне джерело. А ще краще – кілька.

О, нарешті корисна інформація. Треба брати, доки дають.

— А скільки їх всього? — одразу питаю я.

— На момент утворення стежки мерців було чотири.

— Що таке стежка мерців?

— Ви називаєте це порталом... чи розломом.

Еге ж, тепер зрозумілі слова про Багатоликого Отця, що прийшов стежкою мерців. От не можна просто сказати — відкрив портал, та й все?.. Але я відмахуюсь від своїх думок — не можна гаяти час.

— Де знаходяться джерела?

— По той бік.

Мені потрібна секунда, щоб усвідомити очевидний зміст сказаного.

— Тобто, вони у вашому світі?

— Так.

Логічно, хоч і прикро.

— А навіщо нам взагалі послаблювати Бліду Матір, вбиваючи цих істот? Невже простого закриття порталу недостатньо, щоб ніхто з ваших більше не зміг до нас дістатися?

— Живі джерела, як і ваші химерні камені в землі, не дають стежці мерців зникнути. Вона живиться їхньою енергією. Тому закриття... порталу, як ти кажеш, не буде простою справою в будь-якому разі.

Авжеж, Альд казав, що розлом виник саме там, де знаходиться родовище найпотужніших енергетичних кристалів.

— Але навіть якщо ви зруйнуєте джерело зі свого боку, Бліда Матір не втратить свої сили та з часом відновить втрачений шлях. Хоч і зробити це їй буде складніше, ніж мені... Але її повернення стане лише питанням часу.

Я знову обмірковую його слова, стежачи за тим, як увінчана величезним кристалом бліда тварюка ховається за одним з пагорбів. Легше мені від цього не стає, але хоча б очниці не мозолить, та й нудотне відчуття за грудиною потроху слабшає. Так, про що ми...

— Яке слабке місце у цих джерел? — я вчасно пригадую, що кожна бліда потвора має свою вразливу точку, куди треба бити.

— Про це я розповім після того, як отримаю нове тіло.

— Тоді навіщо ти розповів і показав усе це? — я окидаю поглядом червоні пагорби та багряний місяць, що вже наполовину сховався за ними. З протилежного боку небо вже починає потроху світлішати, набуваючи болісно рожевого відтінку.

— Щоб ти побачила та повірила мені. І переконала своїх... союзників у тому, що до мене слід прислухатися.

О, це буде непросто. Хоча моя справа — розповісти про те, що почула. Думатимуть вже Альд із Суртазом.