Глава 17. Зрада

Здивований вигук ліча тоне в різкому витті вітру, що вривається до мого черепа. Він завиває голосніше десятка голодних упирів, геть-чисто поглинаючи будь-які звуки. Я відчуваю знайомий холодок вздовж хребта — схоже, колишній підселенець намагається пробратися в мої думки. Але непохитний внутрішній спокій гасить це відчуття, повертаючи моєму тілу бажане тепло.

Голос Альда так і не пролунав в моїй голові. Замість нього проноситься швидкоплинна і навіть трішки зловтішна думка про його невдалу спробу вкотре мене проконтролювати. Втім, і вона одразу витісняється з мого розуму захопливою картиною: темно-червоне свічення прямує мені назустріч, ніби сама Бліда Матір розкриває свої обійми.

Я прискорююсь, щоб якнайшвидше в них опинитися. Мій спокій перетворюється на справжній захват.

Багряно-чорна пітьма поглинає мене, і кілька секунд я не розумію, як далеко залишилося до землі. Простір навколо мене здається щільним, непроникно чорним із червонуватим відливом — ніби я не спускалася з небес, а пірнула глибоко-глибоко до виру із каламутною і дивно забарвленою водою.

Попри це, мій захват не зникає — навпаки, він досягає рівня якогось несамовитості. Мої кістки горять дивним їдким вогнем і дрібно тремтять, ніби я от-от розсиплюся від перевантаження. І коли це відчуття стає майже нестерпним, крізь мерехтливу червону пітьму проступає блідий силует.

Оголена жінка спокійно лежить на химерної конструкції з людських тіл. Якби я була живою, від цього видовища в мене напевно перехопило би подих і зупинилося серце.

Але не від страху. Від невимовного і незрозумілого захвату, захоплення і благоговіння, яких я не відчувала навіть тоді, коли вперше побачила Суртаза. Бажаючи розтягнути мить милування до нескінченності, я зависаю в повітрі.

Мені мимоволі згадуються слова Альда. Як він казав? Гармонійно складена?.. Так, мабуть, що саме так. Тіло — струнке, сухорляве, сильне. Маленька стопа напівзігнутої в коліні ноги м'яко спирається на чиюсь схилену голову. Я прямую поглядом знизу вгору — від блідих пальчиків з дрібними нігтиками до тонкої щиколотки, округлого коліна, стрункого стегна, плавного вигину талії, а далі — драбинкою ребер, що вгадуються під білою шкірою до ідеальної округлості грудей. Тіла, що служать Блідій Матері чи то троном, чи то ложем — явно живі, рухливі та не настільки мармурово-білі. Щось бурмочучи та співаючи, вони рухаються злагоджено, як єдине ціле: одні підставляють голови, спини та руки, інші ж — улесливо погладжують досконале тіло своєї господині.

Це видовище здається одночасно і чарівним, і огидним. Але огида, що боязко ворухнулася в грудях, одразу зникає, задушена все тим же всепоглинаючим захопленням і благоговінням.

Тонкі ключиці й точена шия спрямовують мій погляд до задертого підборіддя, розтягнутих у м'якій усмішці тонких губ, акуратного носика і... хитро примружених очей з довгими чорними віями та райдужками, що палають червоним вогнем. Від погляду Блідої Матері моїм тілом проходить нова хвиля тремтливості — ніби вона зазирнула мені прямо в душу. Жінка схиляє голову до плеча. Її довге чорне волосся — обрите на скронях. Решта — від чола до потилиці — чи-то повита в джгути, чи-то заплетена в тонкі коси. Волосся Блідої Матері чорними зміями зісковзує по тілах людей. Сама ж вона тепер усміхається якось… лукаво. А потім повільно піднімає руку, вказує на мене і робить плавний манливий жест.

Я підкоряюся, перш ніж встигаю задуматися над тим, що саме роблю. І в міру того, як між нами скорочується відстань, Бліда Матір без видимих зусиль зі свого боку набуває сидячого положення. Ніби химерне ложе, вгадавши бажання своєї господині, самостійно міняє розташування тіл так, щоб надати їй потрібну позу.

Альд казав, що невідомо, зі скількох частин складається тіло Блідої Матері.

Відмахнувшись від непроханого спогаду, я охоче скорочую відстань між нами, але наблизитися впритул не встигаю. Між мною і жінкою, що сидить на троні, раптово виникає райдужна хмара. Всередині я бачу грудку переплетених людських тіл, що висять у повітрі. У просвітах між ними то тут, то там вилазять рожеві щупальця, і їхній сухий шерех звучить для мене попередженням.

Охорона?

До першої химери приєднуються ще дві. Крізь їхнє райдужне свічення я майже не бачу Бліду Матір, і це викликає у мене болісне розчарування. Відгукнувшись щемливим почуттям у грудях, воно розтікається всім тілом відчуттям нудотної слабкості та полинової гіркоти безсилля. Кістки починають нити.

І не встигаю я піднятися трохи вище, щоб знову зловити погляд найпрекраснішої у світі жінки, як чую шелест, що доноситься звідкись здалеку. Хор голосів, хто славить Бліду Матір, на мить завмирає — як і ті люди, що її тримають на своїх спинах. А коли спів відновлюється, в ньому лунають тривожні нотки. Химери раптом втрачають до мене інтерес — і це викликає в мене зловтішне полегшення. Тепер вони не перегороджують шлях. Але й Бліда Матір на мене вже не дивиться. Я бачу її по-хижому вродливий профіль — вона повернула голову і дивиться кудись назад.

Піддавшись пориву, я зависаю в повітрі на одному рівні з жінкою. Підлітаю ближче. Ближче. Ще ближче…

Ніби згадавши про мою присутність, Бліда Матір різко повертається до мене. Дивиться у відповідь — її обпалююче-допитливий погляд супроводжується загадковою напівусмішкою. Тепер я бачу, що білки очей у неї — темно-червоні, майже чорні. Вони здаються настільки ж темними, наскільки яскравими виглядають червоні райдужки з трохи овальними зіницями, що дзеркально поблискують в центрі.

Бліда Матір простягає мені руку долонею догори. Я дивлюсь на витончені пальці з довгими гострими нігтями та гублюся в здогадах щодо того, що ж буде далі. Що мені робити?

З цією думкою я наближаюся до неї майже впритул. Якщо це й турбує химер десь позаду мене, то тепер це їхні проблеми.

Бліда Матір прихильна до мене.

Підкорившись пориву, що прийшов звідкись з глибини розуму, я опускаюся на коліна біля ніг жінки. Спина людини піді мною ледь відчутно здригається та трохи прогинається, але одразу набуває звичайного стану. Довгі пальці Блідої Матері тепер знаходяться на рівні мого обличчя. Я вагаюся лише мить, перш ніж обережно потертися вилицевою кісткою об вузьку білу долоню.