Розділ 21. Групова робота

Наступні два дні Лія намагалася думати про щось інше. Виходило погано, якщо чесно.  Орренові слова, як отруйні квіти, проростали в кожній шпарині її думок: під час сніданку, де вівсянка здавалася дисциплінарним покаранням; на лекції з магічної історії, коли магістр Ейден розповідав про давні академії; навіть у коридорі, де двоє першокурсників сперечалися, чи можна приручити зачаровану швабру, якщо вона вже тричі напала на прибиральника.

Лія не знала, що саме Оррен хотів вкласти їй у голову. А може, знала й уперто відмовлялася визнавати. Якщо в Аліни був знак, якщо печать обрала її не випадково, якщо вона теж шукала старі печаті й підземні рівні, то Ніч темного резонансу переставала бути старою трагедією з меморіальної дошки. Вона ставала попередженням, написаним чужою кров’ю.

Лія вирішила вдарити по цій нав’язливості звичним ритмом. Звичайний навчальний день. Спокій. Рутина. Її вистачило рівно до другого заняття.

— Практична робота, — оголосив магістр Ейден, і аудиторія одразу стихла.

Студенти Вейлорна швидко вчилися: коли викладач вимовляє “практична робота” з надто бадьорим виглядом, попереду або три години страждань, або завдання, яке здається простим рівно до першої спроби його виконати.

— Групова, — додав Ейден. — Розрахована на кілька днів.

По рядах прокотився стогін. Міра, що сиділа попереду, обернулася до Лії з таким обличчям, ніби Ейден щойно особисто виніс їй вирок.

— Якщо мене поставлять у групу з кимось, хто пише «руни» з двома помилками, я влаштую академічний протест, — прошипіла вона.

Магістр Ейден, ігноруючи все навколо, розгорнув список груп. Це була лотерея, де замість грошей ставили на кон нервову систему.

— Завдання просте: дослідити один із ранніх типів захисних контурів і підготувати коротку демонстрацію його принципу. Повну схему не активувати. Давні руни не поліпшувати. Експерименти, після яких мені доведеться пояснювати Раді, чому перший курс має доступ до вогнегасних артефактів частіше за лабораторію алхіміків, теж залишимо для людей із гіршим інстинктом самозбереження.

— Це було один раз, — пробурмотів хтось позаду.

— Тричі, — м’яко уточнив Ейден. — Я маю документи.

Потім Ейден почав читати групи. Перші кілька імен пройшли повз. Студенти полегшено видихали або приречено хмурились, залежно від того, з ким їх поставили. Міра шепотіла короткі оцінки кожної групи — здебільшого образливі, але точні.

— Наступна група, — сказав Ейден. — Рейн. Соль. Аркуейн. Дарвелл.

На кілька секунд аудиторія завмерла. Потім Міра повільно підняла руку.

— Магістре, у мене питання не до завдання, а до ваших життєвих рішень.

Ейден навіть не здивувався.

— Відхиляється.

— Ви ще не чули.

— Саме тому й відхиляється.

Нейт кашлянув, ховаючи сміх у кулак. Лія відчула, як холодок пробіг по спині. Евелін Аркуейн, що сиділа за два ряди від неї, підняла погляд. Це не був просто погляд — це був холодний, виснажливий допит. У її очах, зазвичай гострих і зневажливих, зараз читалася якась особлива, майже болюча втомленість.

— Чудово, — тихо сказала Міра. — Викладач явно ненавидить або нас, або сам факт свого існування.

— Можливо, він вірить у примирення, — сказав Нейт.

Міра подивилась на нього.

— Нейте, у тебе дуже небезпечна звичка шукати в людях добре.

— Не в усіх. У деяких я шукаю хоча б логіку.

— І часто знаходиш?

— Рідко, але це підтримує дослідницький інтерес.

Лія не відповіла. Вона дивилась на список тем, який Ейден уже розкладав на столі, і намагалася не думати, що групова робота з Евелін може стати гіршою за практику з нестабільною руною.

Після заняття вони зібралися в навчальній кімнаті біля бібліотеки. Невелика, з круглим столом, високим вікном і дошкою, на якій хтось давно написав: “Якщо схема дивиться на тебе у відповідь — тікай”. Нижче інша рука додала: “Або клич рунолога”. Ще нижче: “Рунолог уже втік”. Нейт одразу зайняв місце біля стосу матеріалів. Його внутрішній бібліотекар, здається, прокинувся й узяв ситуацію під контроль.

— Добре. У нас тема — ранні захисні контури з подвійним замиканням. Треба знайти джерела, розібрати принцип і підготувати демонстрацію. Повну схему не активуємо.

— Він дивиться на мене? — спитала Міра.

— Хто?

— Цей пункт про активацію.

— На всіх нас, — сказав Нейт. — Але на тебе трохи уважніше.

Міра вмостилася на стілець і підперла підборіддя рукою.

— Несправедливо. Я активую речі з художнім підходом.

Евелін поклала перед собою чистий аркуш.

— Якщо ви закінчили обговорювати особисті стосунки з правилами, можна перейти до роботи?

Міра обернулася до Лії.

— Бачиш? Ось чому в груповій роботі потрібна я. Для тепла.

— Для хаосу, — сказала Евелін.

— Теплий хаос.

Нейт підняв руки.

— Пропоную компроміс. Евелін бере структуру доповіді. Міра — демонстраційну частину під наглядом людини, яка хоче дожити до вечері. Лія і я шукаємо джерела й звіряємо схеми.

— Ти щойно назвав себе людиною, яка хоче дожити до вечері? — запитала Міра.

— Це мій найсильніший академічний принцип.

Лія не втрималась і тихо засміялась. Евелін глянула на неї коротко, майже непомітно, і знову опустила очі до аркуша. Цього разу в її погляді не було звичної гострої насмішки. Радше стримане спостереження. Вона ще не вирішила, як поводитися з Лією в межах одного столу.

Робота дивним чином поглинула їх. Лія звіряла схеми, і поступово напруга почала відступати. Поруч із цими людьми вона дозволила собі дихати глибше, забуваючи про тіні, що чатували за дверима.

Вони сперечалися про «точки паніки» в контурах, сміялися над невдачами старшокурсників, і на кілька годин цей стіл став маленьким островом нормальності. Але нормальність у Вейлорні була ілюзією, яка завжди тріщала по швах.

— “Контур має чотири точки опори”, — прочитала Евелін із конспекту Міри. — Чому тут написано “і одну точку для паніки”?