Розділ 18. Відповідь Іари

Вейлорн знову вдягнув маску спокою. Академія вдавала, що життя йде за розкладом, і на кілька днів Лія майже повірила в цю ілюзію.

Ранок почався з лекції магістра Ейдена. Він ходив рядами, помахуючи стосом пожовклих аркушів, і розповідав про давні ордени з таким запалом, наче вони були його старими приятелями, що випадково застрягли в архівах на пару століть. Аудиторія жила власним життям. Хтось ховав під партою сніданок, хтось намагався швидко дописати завдання, двоє стихійників тихо сперечалися, чи може повітряна магія вважатися корисною, якщо її головне застосування в гуртожитку — сушити волосся після дощу. Міра сиділа на два ряди попереду й робила вигляд, що уважно слухає, хоча Лія бачила: на полях конспекту вона малює маленьку чашку з підписом “вижити до обіду”.

Нейт сидів поруч. Це сталося якось природно, без домовленостей і зайвого значення. Після архіву вони кілька разів перетиналися в бібліотеці, звіряли номери документів, сперечалися про старі карти й одного разу майже посварилися через те, чи можна довіряти плану, якщо його автор підписався “тимчасовий помічник третього архіваріуса”. Нейт наполягав, що тимчасові помічники іноді найчесніші люди в академії, бо ще не встигли зрозуміти, що краще мовчати. Лія сказала, що це звучить як виправдання людини, яка вже використала цей план. Він відповів, що не підтверджує і не заперечує нічого без присутності бібліотекаря.

— Дивись, — прошепотів він, нахиляючись до неї так близько, що вона відчула запах старого паперу та свіжого чорнила. Його плече притиснулося до її плеча, і Лія ледь помітно здригнулася. — Ейден каже про ордени, що уникали місць із «самостійним відгуком основи». Це ж дослівно те, що ми знайшли в описах підземель.

Лія схилилася над його конспектом. Їхні голови опинилися зовсім поруч.

— «Майже» — це улюблена приставка Вейлорна, — тихо промовила вона, мимоволі вловлюючи приємний спокій, який йшов від Нейта. — Зазвичай це означає, що хтось добряче постарався підчистити правду.

Нейт усміхнувся краєчком губ, і в його очах спалахнув вогник азарту. Поруч із ним було безпечно. Не як із Каелем — де повітря вибухало від напруги, — а тепло, як біля каміна. Нейт не дивився на неї з підозрою, він просто був поруч, готовий сміятися над небезпекою.

— Якщо нас виключать за надмірну допитливість, — прошепотів він, — я хочу, щоб у протоколі записали «з наукових причин».

— Думаєш, це звучатиме краще?

— Значно. “Виключені за порушення правил” — нудно. “Виключені за спробу зрозуміти фундамент академії” — уже майже героїчно.

— Або самовбивчо.

— У Вейлорні це іноді один і той самий факультатив.

Лія тихо засміялася, прикривши рот долонею, щоб не привертати увагу Ейдена. Але Ейден лише на мить глянув у їхній бік і підняв брови, наче благословляючи цей невинний шепіт.

Коли лекція закінчилася, коридори наповнилися галасом. Лія та Нейт вийшли разом, не в змозі припинити дискусію. 

— Мені здається, у старій карті третє крило позначене не як частина академії, — сказала Лія. — Там інша товщина ліній. Наче його просто обвели разом із новими корпусами, але не включили в основну схему.

— Я теж це помітив. І ще: якщо підземний рівень був під ним уже до будівництва академії, то сучасні плани не просто неповні. Вони навмисно обрізані.

— Ти говориш це надто радісно.

— Вибач. У мене слабкість до документів, які брешуть гірше за людей.

— Це тому, що документи не можуть образитися?

— Ти недооцінюєш архівні описи. Деякі з них явно писалися з образою.

Вони дійшли до широкого коридору між навчальним корпусом і адміністративним крилом. Тут завжди було людно після лекцій: студенти з різних курсів змішувалися в один шумний потік, хтось зупинявся біля вікон, хтось на ходу обмінювався конспектами, старшокурсники впевнено прокладали собі шлях так, ніби коридори належали їм за правом виживання після першого року. Лія саме сміялася з Нейтового зауваження про те, що “закритий архів” звучить як особистий виклик усім людям із нормальним рівнем допитливості, коли її шкіру раптом обпекло холодом, а потім — знайомим, різким теплом мітки.

Мітка під рукавом напружилася, наче відчула хижака. Лія мимоволі замовкла. Погляди студентів попереду почали розсіюватися, утворюючи живий коридор.

Назустріч ішов Каель.

Він рухався з тією граціозною, небезпечною впевненістю, яка змушувала навіть повітря навколо нього ставати густішим. Двоє магістрів, що слідували за ним, здавалися лише тінню, що підкреслювала його владну присутність.

Каель зупинився. Світ навколо завмер. Його погляд повільно пересунувся з Лії на Нейта. Потім те, як близько вони стояли один до одного над розгорнутим конспектом, як Нейт тримав аркуші трохи нахиленими до неї, як Лія досі не встигла прибрати усмішку з обличчя повністю. Двоє магістрів за його спиною теж змушені були зупинитися, а кілька найближчих студентів одразу знизили голоси, відчувши, що поруч відбувається щось варте майбутніх переказів.

На мить здалося, що в коридорі зникло все світло. Його очі знову затрималися на Нейті — лише на частку секунди довше, ніж вимагала ввічливість, — але в цій затримці було стільки прихованого, гострого неприйняття, що Нейт мимоволі випростався. 

— Рейн, — промовив він. Його голос звучав низько, вібруючи десь у грудях Лії.

— Так? — вона намагалася, щоб голос не здригнувся, але дихати стало важко.

Він дивився тільки на неї, ігноруючи решту світу.

— Через дві години. Третє крило.

— У нас немає заняття, — здивовано випалила Лія.

Каель ледь помітно звузив очі. Його мовчання було важчим за будь-які слова.

— Тепер є.

Він не додав жодного пояснення — лише розвернувся й пішов далі, ніби розмова вже виконала свою функцію. Магістри рушили за ним, один із них кинув на Лію швидкий, дуже зацікавлений погляд, але одразу відвернувся. Вона відчула, як її серце вибиває шалений ритм. Це було не просто розпорядження.